«Протягом наступних трьох років ризик виникнення військової кризи між США та Китаєм продовжуватиме зростати», — наголошує експерт із рідкісною для китайських аналітиків відвертістю. І підкреслює: каталізатором конфлікту буде не економічне протистояння, а саме Тайвань, який перетворюється на епіцентр геополітичної напруги.

Тон Чжао вказує на критичний момент у стратегії Пекіна: багаторічна політика «подвійного впливу» — поєднання м’якої сили (soft power) з демонстрацією військової потуги — не приносить бажаних результатів. Тайванське суспільство не виявляє достатньої підтримки ідеї об’єднання з материковим Китаєм. Це розчарування може підштовхнути китайське керівництво до рішучіших дій, серед яких найімовірнішим сценарієм виглядає морська та повітряна блокада острова.

Саме такий крок, за оцінкою експерта, поставив би Вашингтон перед найскладнішою стратегічною дилемою: або прийняти фактичну капітуляцію Тайваню, або втрутитися, свідомо йдучи на пряму військову конфронтацію з ядерною державою.

Чому саме Тайвань?

Тон Чжао прямо вказує на критичну розбіжність у сприйнятті загроз: торговельне протистояння між Вашингтоном і Пекіном, хоч і привертає основну увагу міжнародних ЗМІ, насправді не сприймається китайським керівництвом як екзистенційна загроза. Для Китаю це лише тактичний інструмент тиску в глобальній грі, а не питання виживання режиму.

«Доки торговельна війна не спричинить серйозних внутрішніх заворушень, здатних загрожувати безпеці режиму, вона навряд чи безпосередньо спровокує військовий конфлікт», — пояснює аналітик.

Натомість Тайвань залишається неврегульованим геополітичним питанням найвищого пріоритету для Пекіну — своєрідною «червоною лінією» китайської зовнішньої політики. Керівництво КНР розглядає повернення острова під свій контроль як історичну місію, від якої залежить легітимність влади.

Критично важливим чинником є зростаюча стратегічна впевненість Китаю. Пекін бачить, як стрімко скорочується розрив із США в промислових потужностях, технологічних можливостях, військовому потенціалі та глобальному впливі. Спостерігаючи за внутрішніми розбіжностями та непослідовними рішеннями у Вашингтоні, китайське керівництво дедалі більше переконується: час працює на їхню користь.

«Ризик військової кризи зросте, якщо Пекін почне сумніватися у своїй стратегії. Що зовсім не виключено…» — попереджає Тон Чжао, натякаючи на потенційні зміни в підході Китаю, якщо терпіння Пекіну вичерпається через відсутність прогресу в питанні Тайваню.

Ймовірний сценарій конфлікту

За прогнозом Тон Чжао, вірогідний сценарій конфлікту розгортатиметься поетапно, з кожним кроком звужуючи можливості для дипломатичного маневру:

Етап 1: Стратегічна блокада

Відчуваючи, що мирні зусилля не дають бажаного результату, Пекін може перейти до рішучіших дій — встановлення повномасштабної морської та повітряної блокади Тайваню. Китай оголосить про свою адміністративну владу над навколишніми водами й повітряним простором, контролюючи всі судна та літаки, що прямують до острова або залишають його.

«Китай може заявити про своє адміністративне право визначати, які судна чи літаки мають дозвіл на в’їзд чи виїзд з острова», — пояснює Чжао, описуючи класичну стратегію поступового удушення без прямого вторгнення.

Етап 2: Пряма конфронтація

Така агресивна дія поставить Сполучені Штати перед найскладнішим вибором за останні десятиліття:

• Визнати фактичний контроль Пекіну, що означатиме де-факто відмову від підтримки Тайваню
• Кинути виклик блокаді, направивши військові кораблі та літаки для її прориву

Обидва варіанти мають критичні наслідки.

• Перший підриває довіру до США як гаранта безпеки в усьому Індо-Тихоокеанському регіоні.
• Другий варіант майже гарантовано призводить до прямого воєнного зіткнення США і Китаєм.

На відміну від історичних криз часів Холодної війни, сьогодні існує менше механізмів деескалації та каналів комунікації між потенційними супротивниками, що робить ситуацію особливо небезпечною. попереджає Чжао.

Чи є в Пекіна мотивація до мирного вирішення?

Китайський підхід до Тайваню десятиліттями базувався на комплексному застосуванні «м’якої сили» — витонченій стратегії поступового впливу без відкритої агресії.

«Пекін завжди покладався на суміш жорсткої та м’якої сили», — аналізує Тон Чжао. Це виявляється у системних зусиллях, спрямованих на переформатування тайванського суспільства зсередини:

• Масштабні інформаційні кампанії через підконтрольні медіа
• Глибоке проникнення в політичні партії та громадянське суспільство
• Створення економічних стимулів і залежностей
• Безпрецедентні кроки з видачі китайських документів громадянам Тайваню
• Пропозиції привабливих кар’єрних можливостей на материку

«Пекін навіть дійшов до того, що роздає громадянам Тайваню китайські посвідчення особи та пропонує їм кар’єрні можливості для переїзду на материк», — підкреслює експерт, відзначаючи системність підходу.

Втім, нинішня влада Тайваню демонструє зростаючий опір цим впливам. Президент Лай Чін-де, представник Демократичної прогресивної партії (DPP), яка послідовно відстоює фактичну незалежність острова, розгорнув комплексний контрнаступ. У березні 2025 року він представив 17-пунктний план протидії китайським тактикам проникнення, що викликало миттєву реакцію Пекіну.

Ця відповідь не обмежилась дипломатичними протестами — Китай одразу активізував військові навчання в регіоні, сигналізуючи про готовність переходу до більш агресивних дій.

Тон Чжао бачить у цьому протистоянні небезпечну спіраль: «Якщо Пекін втратить надію на обрання прокитайського лідера на виборах 2028 року, стримуючі фактори можуть ослабнути».

Китайське керівництво, оцінивши перспективи мирного об’єднання як нереалістичні, може схилитися до радикального перегляду стратегії в бік силового розв’язання питання.

«Навіть стратегія м’якої сили неминуче посилює політичну та військову напругу по обидва боки протоки», — попереджає аналітик, вказуючи на зростаючу вірогідність кризи вже в середньостроковій перспективі.

Розбіжності у Вашингтоні: чи стане Тайвань пріоритетом?

Існує значна розбіжність між різними фракціями у США щодо Тайваню.

Дональд Трамп сигналізує небажання витрачати ресурси на «віддалені конфлікти», а його риторика здебільшого зводиться до торговельного тиску. Водночас у Пентагоні є сили, які розглядають захист Тайваню як ключову складову стримування Китаю.

Однак навіть серед військових відсутня єдина позиція. Деякі високопосадовці вважають пріоритетом недопущення китайської гегемонії в регіоні в цілому, не обов’язково захищаючи саме Тайвань. Без внутрішніх дискусій, які забезпечують якість ухвалення рішень, реакція США може виявитися непослідовною.

Чи може Трамп сприяти атаці на Тайвань?

На думку Чжао, такі ризики не можна виключати. Адміністрація Трампа демонструє зниження інтересу до гарантій безпеки союзникам, що підриває довіру навіть у таких країнах, як Японія чи Канада. Пекін уважно стежить за цим і тестує межі допустимого: прикладом стали китайські військові навчання біля Тайваню, які не викликали жорсткої реакції США.

«Якщо якийсь американський президент мав би мовчки закрити очі на силове захоплення Тайваню, то це був би Дональд Трамп!» — стверджує Чжао.

Регіональні союзники: на кого можна розраховувати?

Корея

Сеул відкрито заявив: він не хоче брати участі в конфлікті за Тайвань, бо зосереджений на загрозі з боку Північної Кореї. Якщо США зменшать присутність у Південній Кореї, це лише посилить її ізоляцію.

Австралія

Австралія стикається з відкритими погрозами з боку Китаю. Навіть військові кораблі КНР уже з’являлися в її акваторіях. Проте її можливості для активної участі в конфлікті — обмежені. Крім того, майбутнє безпеки Австралії залежить від розвитку альянсу AUKUS (альянс Австралії, Великої Британії та США в Індо-Тихоокеанському регіоні).

Японія

Токіо — найактивніший союзник США щодо безпеки Тайваню, але поступово опиняється в уразливому становищі. Зменшення американської підтримки змушує Японію інвестувати у власні сили оборони та шукати нових партнерів: Індію, Філіппіни, Австралію.

У пошуках посередника: глобальний вакуум стримування

У часи Карибської кризи існували канали комунікації та потенційні посередники, здатні запобігти ядерній катастрофі. Сьогодні ж, попереджає Тон Чжао, такі механізми деескалації критично ослаблені, а геополітичний ландшафт не пропонує надійних медіаторів для врегулювання потенційного конфлікту.

Європа: від стратегічного розширення до континентальної оборони

Показовим індикатором глобальної реконфігурації безпекової архітектури стала різка зміна європейських амбіцій в Індо-Тихоокеанському регіоні. Ще недавно провідні європейські держави розглядали цей регіон як критично важливий для власних стратегічних інтересів.

Згортання індо-тихоокеанських амбіцій

«До зміни влади у Вашингтоні європейські країни демонстрували готовність суттєво посилити свою військову присутність в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні для підтримання стабільності, але сьогодні це виглядає значно менш реалістичним», — констатує Тон Чжао, підкреслюючи драматичну зміну європейських пріоритетів.

Ця трансформація відбувається під впливом двох фундаментальних факторів:

1. Війна в Україні, яка перетворилася на стратегічний виклик для всієї європейської системи безпеки, дедалі більше поглинає ресурси та увагу європейських столиць.
2. Зменшення надійності американських гарантій безпеки, що змушує Європу інвестувати в розвиток власних оборонних спроможностей — від спільних закупівель озброєнь до формування європейських сил швидкого реагування.

«Між війною в Україні та зниженою підтримкою американського президента своїм союзникам, Європа більше ніж будь-коли повинна зосередитися на власній безпеці», — пояснює експерт причини європейського «повернення додому».

Складна трансатлантична динаміка

Парадоксально, але навіть бажання окремих європейських держав зберегти стратегічну присутність у регіоні наштовхується на несподіваний опір серед частини американського військово-політичного естеблішменту.

«Деякі представники Міністерства оборони США не виявляють ентузіазму щодо збільшення європейської військової присутності в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні», — відзначає Чжао, вказуючи на фрагментацію західного підходу навіть серед потенційних партнерів.

Ця реальність означає, що в разі кризи навколо Тайваню європейські держави будуть змушені обирати між підтримкою власної безпеки та залученням до віддаленого конфлікту з непередбачуваними наслідками — вибір, який за нинішніх умов вже здається визначеним на користь внутрішньоєвропейських пріоритетів.

Така переорієнтація європейської стратегії фактично виключає Європу з числа потенційних стабілізуючих сил у Тайванській кризі, ще більше звужуючи і без того обмежене коло міжнародних гравців, здатних сприяти деескалації.

Міжнародні організації: інституційний параліч в епоху кризи

Система міжнародних організацій, створена для запобігання конфліктам після Другої світової війни, демонструє фундаментальну неспроможність втрутитися у потенційне зіткнення сучасних наддержав. Тон Чжао окреслює системну кризу глобальних інституцій, що походить із самої їхньої структури та балансу сил.

ООН: заручник власної архітектури

«Оскільки Китай і Росія є постійними членами Ради безпеки, вони можуть заблокувати будь-яке рішення про втручання ООН», — пояснює Чжао, вказуючи на принциповий інституційний дефект.

Конфлікт навколо Тайваню висвітлює парадоксальну ситуацію, коли саме ті країни, які можуть стати ініціаторами дестабілізації, володіють правом вето щодо будь-яких колективних дій міжнародної спільноти. Це перетворює головний орган глобальної безпеки на пасивного спостерігача, а не активного учасника врегулювання.

Досвід останніх конфліктів підтверджує: коли постійні члени Ради безпеки безпосередньо залучені до кризи, ООН втрачає здатність ефективно діяти, обмежуючись риторичними заявами та гуманітарною допомогою.

Регіональні організації: під тиском геополітичної гравітації

Ще тривожнішою виглядає ситуація з регіональними структурами, які теоретично мали б відігравати роль першої лінії врегулювання:

«Щодо країн регіону, Китай нарощує свій вплив, особливо серед членів АСЕАН (Асоціація держав Південно-Східної Азії). Йому навіть вдалося переконати країни, з якими має територіальні суперечки, як-от В’єтнам, зайняти більш нейтральну позицію щодо Тайваню та інших питань, що становлять фундаментальний інтерес для Пекіну».

Така тенденція демонструє стратегічний успіх китайської дипломатії, яка систематично працює над нейтралізацією потенційних опонентів у регіоні. Країни АСЕАН, традиційно зацікавлені у збереженні регіональної стабільності, дедалі більше схиляються до компромісів із Пекіном, зважаючи на економічні вигоди та зростаючий силовий дисбаланс.

Вакуум медіації: відсутність нейтральних посередників

«Жодна країна політично не достатньо сильна, щоб стати посередником між двома гігантами», — констатує Чжао, підкреслюючи найнебезпечніший елемент сучасної міжнародної системи.

На відміну від Холодної війни, коли існували впливові неприєднані держави та коаліції, здатні пропонувати компромісні рішення, сьогодні майже не залишилося країн із достатньою політичною вагою та нейтралітетом для ефективного посередництва між США та Китаєм.

За оцінкою експерта, для запобігання військовому конфлікту навколо Тайваню необхідна країна, здатна надати «сильне втручання у формі позитивних стимулів та/або примусового тиску на Пекін чи Вашингтон». Відсутність такого посередника критично обмежує можливості дипломатичного врегулювання майбутньої кризи.

Висока ймовірність «випадкової» ескалації

Особливу тривогу викликає зростаючий ризик ненавмисного збройного зіткнення. В умовах інтенсифікації військових навчань у Тайванській протоці збільшується кількість потенційно небезпечних ситуацій.

«Китай посилить частоту своїх військових операцій у Тайванській протоці та навколо острова. Ризик лише зростатиме, оскільки просто буде більше випадків, ніж раніше, коли китайські, тайванські та американські військові сили опиняться віч-на-віч», — застерігає Чжао.

Це можуть бути військові кораблі чи літаки, що наближаються один до одного, ненавмисне вторгнення в заборонені зони, які друга сторона може помилково сприйняти як навмисне, або попереджувальні сигнали, що будуть неправильно інтерпретовані як підготовка до застосування сили.

«Одного разу сигнал може бути сприйнятий як агресія — і буде відкрито вогонь», — застерігає експерт, окреслюючи механізм швидкої ескалації.

Додаткову небезпеку становить пасивна реакція США на попередні провокації, що може сприйматися Пекіном як слабкість, заохочуючи дедалі сміливіші дії, поки не буде перетнута точка неповернення.

Чому це важливо знати

Резонансне інтерв’ю з Тон Чжао — не просто аналітичний прогноз, а унікальний погляд зсередини китайського стратегічного мислення, що окреслює реальну перспективу найнебезпечнішого геополітичного зіткнення XXI століття.

Ескалація за межами регіону

Потенційний конфлікт навколо Тайваню кардинально відрізняється від локальних криз останніх десятиліть. Пряме зіткнення США та Китаю — двох ядерних наддержав з глобальними інтересами — миттєво перетвориться на світову кризу з непередбачуваними наслідками.

Унікальне поєднання факторів робить цей сценарій особливо тривожним:

• Часове вікно: загроза реальна вже в найближчі три роки, а не в абстрактному майбутньому
• Інституційний вакуум: відсутні надійні міжнародні механізми деескалації
• Стратегічна невизначеність: США не мають чіткої та консенсусної позиції щодо захисту Тайваню
• Зростаюча самовпевненість Китаю: Пекін переконаний у зміщенні балансу сил на свою користь
• Слабка координація союзників: традиційні партнери США зосереджені на власних проблемах безпеки

У такому середовищі навіть невеликий інцидент — зіткнення кораблів, перехоплення літака, кібератака — може запустити ланцюгову реакцію ескалації, яку буде неможливо зупинити.

Уроки для України: паралелі та відмінності

Для України, яка з 2014 року перебуває в епіцентрі геополітичного протистояння, тайванський сценарій становить особливий інтерес. Між ситуаціями існують як паралелі, так і важливі відмінності:

• Подібності: наші країни є об’єктами ревізіоністських амбіцій більших сусідів; західна підтримка критично важлива для нашого виживання; обидві ситуації перетворилися на символічні «червоні лінії» для глобальних гравців
• Відмінності: географічне розташування Тайваню робить його вразливішим для блокади; технологічна значущість Тайваню для світового ринку напівпровідників; відсутність формальних військових гарантій США щодо Тайваню (на відміну від перспектив членства України в НАТО)

Стратегічні висновки

У світі, де глобальні конфлікти можуть розпочатися не через цілеспрямоване бажання, а через стратегічні прорахунки та слабкість стримування, виживання середніх держав залежить від трьох ключових факторів:

1. Проактивна стратегія безпеки, що враховує найгірші сценарії
2. Диверсифікація міжнародних партнерств замість залежності від єдиного гаранта
3. Гнучка дипломатія, здатна адаптуватися до стрімких змін глобального ландшафту

Інтерв’ю Тон Чжао — це не просто прогноз, а попередження про системні вразливості сучасної архітектури міжнародної безпеки, що вимагають негайної уваги як від глобальних лідерів, так і від країн, чия безпека залежить від стабільності світового порядку.