Президент розгортає масштабну кампанію з «виявлення ворогів» у державній службі, академічному середовищі та секторі безпеки, спираючись на методи свого колишнього наставника Роя Кона. За лаштунками сучасної боротьби з «вокізмом» проглядаються знайомі контури політичних чисток, що охопили Америку в 1950-х роках.

У 1973 році в одному з елітних клубів Верхнього Іст-Сайду 27-річний забудовник Дональд Трамп познайомився з адвокатом Роєм Коном. Ця зустріч виявилася доленосною. Кон, колишній особистий юридичний радник сенатора Джозефа Маккарті та один із архітекторів відомого «полювання на відьом» 1950-х років, став духовним наставником майбутнього президента.

Під керівництвом цього скандального, але впливового адвоката Трамп засвоїв ключові політичні стратегії: визначати «внутрішнього ворога», підтримувати постійну атмосферу страху через публічні звинувачення, створювати списки «неблагонадійних» і, зрештою, стигматизувати політичних опонентів та меншини.

Пів століття по тому ці методи, модернізовані для цифрової епохи, знову стали інструментами американської політики — тепер уже в руках самого Трампа, який із учня перетворився на майстра маніпуляцій.

Макартизм 2.0: від комунізму до «вокізму»

«Дональд Трамп і кола MAGA реалізують найсміливіші мрії Джозефа Маккарті», – стверджує Клей Райзен, журналіст The New York Times і автор книги The Red Scare («Червона загроза»). І порівняння має під собою ґрунт.

У період між 1947 і 1954 роками в США розгорнулася безпрецедентна кампанія політичних переслідувань: 26 000 федеральних службовців потрапили під слідство через підозри в симпатіях до комунізму. З них 7000 подали у відставку, 739 були звільнені примусово. За оцінками істориків, кількість американців, що постраждали внаслідок цієї кампанії, сягає мільйонів. Деякі, не витримавши тиску, закінчили життя самогубством.

Сьогодні подібний механізм запускається знову, але замість комуністів мішенню стали носії так званих «воківських» (woke) ідей. У травні 2025 року президент Трамп підписав указ про перекласифікацію тисяч федеральних службовців у спеціальну категорію «schedule F», що суттєво спрощує процедуру їхнього звільнення. Експерти оцінюють це як пряму спробу політичного очищення адміністрації від незгодних.

Ситуація значно небезпечніша, ніж у 1950-х, наголошує Райзен, адже тоді Маккарті був лише сенатором. Трамп же – президент із набагато ширшими повноваженнями та важелями впливу. Масштаб загрози проявляється у його публічній війні проти програм різноманіття, рівності та інклюзії (DEI) в університетах, погрозах заморозити федеральне фінансування престижних вишів «Ліги плюща» та системній атаці на «вокізм», яка особливо посилилась після подій 7 жовтня 2024 року.

Чорні списки та цифрове цькування: механіка сучасного переслідування

Нині у США відбувається справжній розквіт онлайн-платформ, що публікують переліки «неблагонадійних» громадян – своєрідні цифрові «чорні списки». Найвідоміші з них – Professor Watchlist (для викладачів вишів) та DHS Bureaucrat Watch List (для працівників Департаменту внутрішньої безпеки). Принцип їхньої роботи моторошно нагадує методи епохи Маккарті.

На цих сайтах у відкритому доступі розміщуються персональні дані викладачів, чиновників та науковців: фотографії, детальні біографії, вирвані з контексту висловлювання, інформація про рівень зарплат і навіть суми пожертв Демократичній партії. Варто зазначити, що на деяких платформах, як-от DHS Bureaucrat Watch List, людей не просто називають опонентами, а позначають як «мішені» (targets). Особливо тривожним є те, що багато звинувачень базується на непідтверджених відомостях від «анонімних інформаторів» – практика, ідентична методам 1950-х років.

Списки охоплюють широкий спектр інтелектуалів та публічних осіб. Серед них – відома економістка Деїрдре МакКлоскі, один із провідних інтелектуалів ліберального напряму, та політолог Яша Мунк із Університету Джонса Гопкінса, відомий критик радикалізму як правого, так і лівого спрямування. У переліках також фігурують колишній директор ФБР Джеймс Комі, який свого часу розслідував зв’язки штабу Трампа з Росією, та колишня держсекретарка Гілларі Клінтон.

«Вплив макартизму пішов далеко за межі простого викорінення комунізму. Насправді він нав’язав клімат страху та політичного конформізму, дисциплінуючи американське суспільство шляхом асоціювання будь-яких форм лівого інакодумства чи різноманіття поглядів з образом «підривника» та «загрози Америці», – пояснює Еллен Шреккер, провідна американська історикиня цього періоду.

Університетські кампуси знову опиняються в епіцентрі цькування. Скажімо, професорка одного з американських університетів «Ромі» (ім’я змінено), потрапила до Professor Watchlist два роки тому.

«Тоді я не боялася, хоча більшість даних про мене були спотворені або відверто неправдиві. Це ще було конфіденційно, Трамп не був при владі… Але тепер я по-справжньому налякана. Нещодавно читала статтю в місцевій пресі про звільнення професора з незрозумілих причин. Боюся стати наступною. Мене особливо лякає те, що я не громадянка США – мені скоро потрібно їхати до рідної країни, і друзі вже радять взяти одноразовий телефон для дзвінків. Не вказуйте моє ім’я в статті, у мене маленька дитина, а моє життя тут. Я мушу триматися в тіні», – схвильовано розповідає вона.

Створення «чорних списків» має чіткий зв’язок з політичними колами. Організація Turning Point USA, що стоїть за Professor Watchlist, заснована Чарлі Кірком – 30-річним консервативним активістом з ідеально зачесаним волоссям, палким прихильником Трампа та близьким другом його старшого сина. З 2016 року база даних Professor Watchlist розрослася до сотень профілів і є найбільшою з подібних реєстрів.

Інші «списки спостереження», що охоплюють сектори охорони здоров’я, внутрішньої безпеки та оборони, створюються American Accountability Foundation (AAF) – консервативною організацією, заснованою в 2020 році. AAF входила до дорадчої ради «Проєкту 2025» – контроверсійної ініціативи Heritage Foundation, від якої отримала грант у розмірі 100 000 доларів у 2024 році. Показово, що один із співзасновників AAF, Метью Бакгем, працював у Кадровому відділі Білого дому під час першого терміну Трампа.

Від списків до звільнень: невидимі нитки впливу

Чи існує прямий зв’язок між появою імені в «чорному списку» та подальшим звільненням? Хоча прямих доказів причинно-наслідкового зв’язку немає, окремі випадки викликають серйозне занепокоєння.

11 травня 2025 року президент Трамп звільнив Карлу Гейден з посади директорки Бібліотеки Конгресу США. Офіційна причина звучала розмито: Білий дім заявив, що вона «не відповідала потребам американського народу». Примітно, що Гейден фігурувала в одному з цих «списків спостереження». Ще більш тривожні дані оприлюднив MIT Technology Review у березні: високопосадовець Державного департаменту Даррен Бітті запитував інформацію про осіб, які критикували президента Трампа або вживали такі терміни, як «Q-Anon», «Black Lives Matter», «крайні праві» чи «теорія великого заміщення». Серед людей, що потрапили під цей інформаційний запит, була й лауреатка Пулітцерівської премії Енн Епплбаум.

Сьогоднішня атмосфера вражаюче нагадує 1950-і роки, аж до дрібних деталей. Як і тоді, дехто сприймає включення до «чорних списків» як своєрідний знак відзнаки. Джеймс Макферсон, багаторічний професор медіастудій в Університеті Вітворт, коли дізнався про своє потрапляння до Professor Watchlist у 2017 році, з гордістю оголосив про це у соціальних мережах. Однак 1 серпня 2024 року його профіль «оновили» – додали нові звинувачення.

«Так, я дійсно жартую про президента Трампа та його адміністрацію в соціальних мережах. Маю слабкість вважати, що це найкращий спосіб відповісти йому», – іронізує він.

Але після десятиліть успішної кар’єри професор Макферсон не може знайти роботу, хоча офіційно став заслуженим професором-емеритом.

«Чи мені не телефонують, бо є кращі кандидати? Чи тому, що я давно пішов з університету? А може тому, що інформація про мене на цьому сайті з’являється першою в пошукових системах? Університети сьогодні всіляко уникають привертати до себе увагу», – розмірковує він.

Еллен Шреккер, провідна американська історикиня макартизму, звертає увагу на важливий нюанс: «Сам Джозеф Маккарті фактично спізнився на початок мисливства на відьом».

Комітет з розслідування антиамериканської діяльності (HUAC) був створений ще в 1938 році, а горезвісний «чорний список» Голлівуду з’явився в 1947-му – за три роки до того, як Маккарті вийшов на політичну сцену.

«Він просто підхопив потяг, що вже їхав! Але саме його екстравагантна поведінка, коли він переконував націю, що писання доносів є патріотичним актом, надала цим спискам того резонансу, який ми знаємо сьогодні».

У 1950-х знадобилося публічне засудження Маккарті його колегами-сенаторами, щоб він втратив політичний вплив.

«Після років мовчання політиків, які боялися за свою кар’єру, після того, як Верховний суд підтримав порушення конституційних прав, пов’язаних з макартизмом, голоси почали підніматися. Особливо після того, як рух за громадянські права замінив антикомунізм у національному політичному порядку денному», – пояснює Шреккер.

Хоча Клей Райзен хоче вірити в «здоровий глузд» американців, він також допускає песимістичніший сценарій: «Макартизм ніколи не зникав повністю».

Він цитує роман Альбера Камю «Чума» – про «бацилу», яка ніколи не помирає і не зникає.

«Спадщина макартизму досі тут. Вона час від часу проявляється конкретніше, і я б навіть сказав: сьогодні сильніше, ніж будь-коли». І Дональд Трамп, у свою чергу, став наставником для інших.

Чому це важливо знати

Відродження політики «чорних списків» у США – це не лише внутрішня справа американців. Цей тривожний феномен сигналізує про небезпечну нормалізацію політичних чисток і репресій у країні, яка традиційно вважалася взірцем демократичних цінностей.

Історія красномовно доводить: коли найстаріша сучасна демократія починає толерувати систематичне переслідування інакодумців, наслідки відчуваються далеко за її межами. Це створює небезпечний прецедент і легітимізує подібні практики в інших країнах, особливо тих, де демократичні інституції менш стійкі.

Наслідки такого розвитку подій можуть бути багатовимірними:

• Згортання академічної свободи. Університети, історично центри вільнодумства, опиняються під загрозою ідеологічного контролю. Коли професори бояться висловлювати свої думки, страждає не лише американська освіта, але й глобальний науковий дискурс.
• Ерозія незалежності державних інституцій. Перекласифікація держслужбовців і спрощення їхнього звільнення підриває засади професійної, неупередженої державної служби – фундаменту стабільної демократії.
• Поширення культури доносів і стеження. Заохочення «інформаторів» та публічне таврування «ворогів» створює токсичне середовище взаємної підозри, руйнуючи суспільну довіру.
• Посилення авторитарних тенденцій. Якщо демократії рухаються шляхом авторитаризму, це подає сигнал, що ліберальні цінності перестають бути глобальною нормою. Для країн із хиткими демократичними традиціями це може стати виправданням власних репресивних практик.

Як і в 1950-х, історичний урок макартизму полягає в тому, що початкові переслідування «ворогів» швидко переростають у масштабні репресії проти всіх, хто наважується на незгоду. В епоху глобальної взаємозалежності такий розвиток подій у США може запустити небезпечний ланцюг реакцій у світовому масштабі.