Попри офіційне прагнення Ер-Ріяда відновити дисципліну серед учасників картелю, Казахстан продовжує перевищувати ліміти видобутку, маючи на це і фінансові, і стратегічні причини.

Саудівці просувають підвищення колективного видобутку, розраховуючи, що падіння цін змусить «дисциплінуватися» порушників. У березні та квітні 2025 року вісім ключових країн ОПЕК+ збільшили видобуток на 411 тисяч барелів на добу, що сприяло зниженню ціни Brent на 15% від початку року — до позначки трохи вище за $60 за барель, найнижчої за останні чотири роки.

Проте Казахстан, на відміну від очікувань, «не пітніє» — і не планує переглядати свою стратегію.

Казахстан: розрахунок на обсяг, а не ціну

Ключовим чинником стала $48-мільярдна модернізація Тенгізського родовища (Tengiz), що дозволить збільшити видобуток на 300 тисяч барелів щодня — до середнього річного показника в 1,8 млн барелів на добу.

Аналітик вказує: навіть якщо ціна Brent опуститься до $50/барель, Казахстан втратить лише 12% доходу — не достатньо, аби переглянути курс. При $60 втрати становитимуть лише 4%. А оскільки у першому кварталі ціни тримались близько $75, країна вже накопичила резерви.

«Казахстан уже заробив на високих цінах на початку року, тому зараз може дозволити собі ігнорувати вимоги ОПЕК+» — підсумовує Блас.

Західні інвестори — не менш важливі, ніж ОПЕК+

Другою причиною стабільної позиції Астани є довготривала залежність від великих західних нафтових корпорацій: Chevron Corp., Exxon Mobil Corp., Shell Plc, TotalEnergies SE та ENI SpA. Саме вони реалізували три головні нафтові мегапроєкти країни — Тенгіз, Карачаганак (Karachaganak) і Кашаган (Kashagan).

Контракти на розробку цих родовищ діють до 2033, 2038 і 2041 років відповідно, але перемовини про продовження вже почалися. І змушування компаній скоротити видобуток у розпал перемовин може ускладнити підписання нових угод.

«Вимагати зменшення видобутку зараз — це загострити переговори про подовження стратегічних контрактів», — зазначає автор.

Старі родовища: втрачені можливості

Окрім мегапроєктів, нафтова галузь Казахстану складається з дрібніших родовищ, якими володіють KazMunayGas, китайські, російські та приватні компанії. Через старіння свердловин зниження обсягів часто стає незворотним — чимало об’єктів так і не відновили роботу після пандемічних зупинок 2020 року.

Це робить можливе скорочення видобутку ще менш привабливим варіантом для уряду Казахстану.

Публічні заяви — приватна стратегія

Очікується, що Казахстан продовжить дотримуватись подвійної лінії: публічно підтримуватиме ОПЕК+ (формулювання: «reiterating its disposition to cooperate»), але на практиці — перевищуватиме свою квоту.

«Максимум, що зробить Астана, — це риторична лояльність. Реальні дії — це видобуток понад норму», — прогнозує Блас.

Чому це важливо знати

Нездатність Саудівської Аравії змусити Казахстан грати за правилами демонструє розпад вертикалі управління всередині ОПЕК+. Це ставить під сумнів ефективність картелю як інструменту контролю над глобальним ринком.

Для України та інших країн-імпортерів це має декілька стратегічно важливих наслідків:

1. Потенційне збереження відносно низьких цін на нафту — вигідне для економіки, зменшує інфляційний тиск і витрати на енергоносії.
2. Послаблення Росії, яка критично залежить від експортної виручки з продажу нафти. При тривалому утриманні цін на рівні $60 або нижче бюджет РФ зазнає дефіциту, що унеможливлює фінансування війни на попередньому рівні.
3. Підвищення непередбачуваності в енергетичних союзах на пострадянському просторі, де країни, як Казахстан, дедалі більше орієнтуються на угоди з транснаціональними корпораціями, а не на політичні альянси з Москвою чи Ер-Ріядом.