Як пише Роб Ґайст Пінфолд, професор безпеки в King’s College London, Сполучені Штати більше не наполягають на депортації всіх іноземців-джихадистів із Сирії. Натомість частині з них — зокрема бійцям Туркестанської ісламської партії (TIP) — дозволено інтегруватися в нову армію під керівництвом тимчасового президента Ахмеда аш-Шараа.

Що сталося в березні — і чому це важливо

У березні в Сирії стався масовий розстріл алавітських цивільних, у якому були помічені бойовики з неідентифікованим акцентом і зовнішністю, що не відповідала сирійській. Це додало ваги аргументам критиків, які стверджують, що іноземні бойовики становлять загрозу не лише для Сирії, а й для глобальної безпеки.

Однак, як пояснює автор, термін «іноземний бойовик» — надто загальний. Він включає турецьких в’язнів, радикалізованих європейців, уйгурів, кавказців, а також ветеранів бойових дій із Центральної Азії. І не всі ці групи однаково небезпечні.

Хто такі бойовики TIP і чому їх інтегрують

Ключова зміна в політиці Трампа стосується 3500 бійців Туркестанської ісламської партії (TIP), яким тепер дозволено увійти до складу сирійської армії. TIP — це сирійська філія транснаціонального угруповання, що складається переважно з уйгурських мусульман. Протягом років вони воювали пліч-о-пліч із «Хаят Тахрір аш-Шам» (HTS) — колишнім джихадистським рухом, який нині контролює сирійський уряд.

Чому TIP більше не вважають терористами?

Попри воєнні злочини під час громадянської війни, сирійська філія TIP кардинально змінила курс:

• Розірвала зв’язки з міжнародним керівництвом TIP, яке зберігає формальні стосунки з угрупованням «Аль-Каїда»
• Припинила виконувати накази транснаціональних лідерів і присягнула на вірність сирійському уряду
• Воювала проти як «Аль-Каїди», так і угруповання «Ісламська держава» разом із силами HTS

Як пише автор статті, тому «оманливо називати сирійську TIP терористичною групою, пов’язаною з “Аль-Каїдою”». Немає жодних доказів участі TIP у березневих сектантських розправах.

Інтеграція TIP — це не винагорода за тероризм, а прагматичний крок для створення армії, здатної запобігти повторенню масових вбивств і контролювати територію країни.

Чому інтеграція неминуча: три прагматичні причини

1. Депортація неможлива

Вимога Вашингтону депортувати іноземних бойовиків «завжди була нереалістичною», як пише автор. Із приблизно 5000 іноземних бойовиків у Сирії більшість живе тут вже понад десятиліття. Вони одружилися з сирійками, народили сирійських дітей — і стали частиною суспільства. Водночас їхні країни походження категорично відмовляються їх приймати назад.

2. Слабкість нового уряду

Попри публічні заяви про інклюзивність, уряд Шараа фактично контролюється вузьким колом лояльних до HTS людей. По всій країні урядові будівлі укомплектовані мінімальними командами прихильників HTS. При цьому сили HTS налічують лише до 30 тисяч бійців — значно менше, ніж Сирійські демократичні сили (курдські) або Сирійська національна армія (протурецька).

Навіть якби Шараа хотів, його адміністрація просто не здатна агресивно роззброювати тисячі загартованих у боях іноземних бойовиків. Спроба це зробити може штовхнути їх у табори справжніх ворогів — «Аль-Каїди» чи «Ісламської держави».

3. Іноземці як гарантія від перевороту

Призначення іноземців на ключові командні пости має хитру стратегічну логіку. Йорданець Абдель Рахман аль-Хатіб очолює Республіканську гвардію, турок Омар Джафташі керує дамаською дивізією армії. Як іноземці, ці командири не мають власної соціальної бази в Сирії — а отже, вони не здатні організувати переворот проти Шараа.

Невипадково саме іноземці керують збройними силами в столиці Сирії Дамаску.

Де проходить червона лінія: кого інтегрувати не можна

Серед понад 130 збройних груп у Сирії лише частина придатна до інтеграції. Групи, які мають зв’язки з Іраном, «Аль-Каїдою» та «Ісламською державою» або причетні до торгівлі наркотиками та березневих масових вбивств — мають бути роззброєні, а не легалізовані.

Саме тут, на думку автора, США повинні діяти активніше:
– домагатися правосуддя для жертв;
– тиснути на Туреччину, яка підтримує частину небезпечних груп;
– домагатися селективної інтеграції лише «найменш проблемних» бойовиків.

Інтеграція — не про ідеал, а про мінімізацію загроз

Приклад TIP і 8-ї бригади (місцевої сили, що кілька разів змінювала бік) демонструє: інтеграція — це політична інженерія, де використовуються як пряники, так і батоги.

Єдина реалістична стратегія — поступово будувати армію, здатну контролювати територію та протистояти тим, хто хоче зірвати мирний процес. І це неможливо без селективної інтеграції найменш проблемних бойовиків.

Чому це важливо знати

Для України цей кейс — застереження про складність післявоєнної реінтеграції. Влада Шараа стикається з тим, із чим Україна потенційно матиме справу після перемоги.

Позиція адміністрації Трампа щодо TIP свідчить про прагматичний, а не ідеологічний підхід: це спроба працювати з тим, що є, а не чекати на ідеальний порядок. Для Києва це сигнал: розбудова постконфліктної держави — не лише про перемогу на полі бою, а й про компроміси, контроль і ефективну інтеграцію.