За інформацією WELT, новий глава держави, висунутий партією «Право і справедливість» (PiS), стане не лише продовжувачем курсу Анджея Дуди, а й, імовірно, втілюватиме ще жорсткішу політику щодо правосуддя, Євросоюзу та опозиції.

Відеозвернення Навроцького напередодні інавгурації містило заклики до національної єдності та згадки про «нову главу в історії нашої улюбленої Польщі». Однак у польському політикумі домінує недовіра: його перемога 1 червня з результатом 50,9% проти 49,1% для кандидата від «Громадянської платформи» Рафала Тшасковського викликала критику з боку урядового табору Дональда Туска. Особливе занепокоєння викликає легітимність суду, який ратифікував результати — ця палата була створена в рамках судової реформи PiS і, за рішенням європейських судів, не є законним органом.

Попри виявлені порушення в деяких виборчих дільницях, спостерігачі вважають малоймовірним, що вони могли змінити понад 350 000 голосів на користь Навроцького.

Судова реформа PiS: спадок Дуди та інструмент Навроцького

Анджей Дуда, який двічі обирався президентом і не міг балотуватися втретє, став ключовим архітектором руйнування польської судової системи, вважає WELT. Починаючи з блокування призначень трьох суддів Конституційного трибуналу в 2015 році та заміни їх лоялістами PiS, Дуда запустив процес, який німецьке видання називає «первородним гріхом» судової реформи.

Протягом десяти років Дуда послідовно просував створення нових дисциплінарних палат, масове призначення «неосуддів» та легітимацію структур, що суперечать праву ЄС. Навіть коли Конституційний трибунал оголосив європейське право недійсним на території Польщі, президент продовжував свій курс, незважаючи на процедури про порушення договорів ЄС та штрафи.

У Польщі його часто називали «ручкою Качинського» — натякаючи на повну підпорядкованість главі PiS Ярославу Качинському. Польська радіожурналістка Кароліна Левицька охарактеризувала Дуду як «водночас смішну і жахливу фігуру».

Навроцький, на думку експертів, успадкує не лише формальний контроль над судовою системою, а й тактику протистояння з урядом Дональда Туска. З 2023 року Дуда систематично блокував спроби «ре-демократизації» судової системи через президентське вето. Очікується, що його наступник продовжить цю лінію ще жорсткіше, що ставить під сумнів можливість Туска ефективно управляти країною протягом поточної каденції.

Зовнішньополітичні амбіції Дуди та його зв’язки з Трампом

Попри завершення президентського мандату, 53-річний Анджей Дуда не збирається на політичну пенсію. За даними WELT, він може претендувати на високу посаду в міжнародних структурах — можливо, за підтримки Дональда Трампа, з яким у нього досі тісні зв’язки.

Дуда був одним із небагатьох європейських лідерів, хто мав прямий доступ до Білого дому за каденції Трампа (2017—2021). Навіть після зміни адміністрації у Вашингтоні він зміг подолати початкові труднощі у відносинах із Джо Байденом.

Зовнішня політика стала візитівкою Дуди. Як головнокомандувач збройних сил він зробив відносини зі США своїм пріоритетом і суттєво посилив американську військову присутність у Східній Європі — водночас риторично атакуючи ЄС і Німеччину.

З 2022 року Дуда відіграв ключову роль у підтримці України після повномасштабного російського вторгнення. Він виступив перед Верховною Радою України, був одним із перших західних лідерів, хто закликав до постачання зброї, часто відвідував Україну. Його дружні стосунки з Володимиром Зеленським, що почалися ще до масштабної війни, публічно демонстрували обидва президенти після початку масштабної російської агресії.

Можливе політичне повернення Дуди

Аналітики WELT не виключають, що Дуда готує повернення в національну політику. 76-річному Ярославу Качинському, який домінує в польській політиці з 1990-х років, рано чи пізно доведеться передати лідерство. Після його відходу Дуда може претендувати на керівництво PiS або навіть на посаду прем’єр-міністра.

Попри критику за роль у руйнуванні правової системи та поляризації суспільства, Дуда залишається популярним політиком. За даними державного інституту CBOS, він — один із небагатьох президентів, обраних на два терміни, і досі має найвищий рівень довіри серед польських політиків.

Чому це важливо знати

Польща залишається стратегічним партнером України в протистоянні російській агресії. Однак президентство Навроцького, який обіцяє продовжити — і навіть посилити — курс Дуди, створює нові ризики. Внутрішня нестабільність Польщі та її конфронтація з Брюсселем можуть підірвати здатність Варшави ефективно підтримувати Київ на міжнародній арені.

Правова криза в Польщі — це не лише внутрішня проблема. Коли країна, що формує східний фланг НАТО та межує з Україною, дрейфує в бік авторитаризму, це послаблює весь демократичний фронт проти російської експансії. Розкол між Варшавою та Брюсселем створює тріщини в європейській єдності — саме те, на що розраховує Кремль. У час, коли кожен голос підтримки України на вагу золота, Польща ризикує перетворитися з надійного адвоката на проблемного партнера, чия позиція залежатиме від внутрішніх політичних баталій.