Парад як демонстрація переваги

Парад 3 вересня в Пекіні, присвячений 80-й річниці перемоги над Японією, став демонстрацією технологічної переваги Народно-визвольної армії Китаю (НВАК). Серед ключових новинок — авіація для авіаносців, автономні дрони (loyal wingman), нові протикорабельні та штурмові ракетні системи, безпілотний підводний човен і сучасні торпеди.

Автор нагадує, що ще наприкінці 2024 року з’явилися кадри випробувань двох нових стелс-винищувачів. А в січні 2025-го Naval News повідомив про будівництво унікальних барж із висувними мостами, здатних висаджувати бронетехніку на необладнаному узбережжі — явна ознака підготовки до сценарію вторгнення на Тайвань. У січні 2025-го Financial Times опублікувала супутникові знімки нового командного центру під Пекіном — удесятеро більшого за Пентагон. А в травні пакистанські ВПС використали китайську техніку в повітряному бою над Кашміром, де вона показала непогану ефективність.

Армія світового класу до 2050 року

Китай не приховує амбіцій: його керівництво публічно заявило про мету створити «армію світового класу» до середини XXI століття. Попри проблеми з корупцією та недавні кадрові чистки у вищому командуванні, темпи технологічної модернізації НВАК залишаються безпрецедентними з часів Другої світової війни.

«Модернізація почалася на початку 1990-х, і відтоді НВАК пройшла, можливо, найшвидшу технологічну трансформацію серед усіх збройних сил з часів Другої світової війни», — зазначає Роггевін.

Регіональне домінування замість глобального

Експерт підкреслює, що нові системи озброєнь радше посилюють регіональну перевагу Китаю, ніж спрямовані на глобальну проєкцію сили. Хоча КНР розвиває можливості далеких операцій — стратегічну транспортну авіацію, літаки-заправники, океанський флот — він досі має лише одну закордонну базу в Джибуті та не володіє мережею глобальних альянсів на кшталт американської.

Це найгірші новини для Тайваню. Дослідження в журналі International Security показує тривожні висновки: у випадку китайського вторгнення США ризикують втратити до 45% своєї авіації в Японії та на Гуамі протягом першого місяця — і це лише від ударів наземних ракет, без урахування атак китайських ВПС та флоту.

«Те, що віддалена велика держава є домінуючим військовим гравцем у Східній Азії, може не бути довгостроковою рівновагою, враховуючи економічну та технічну міць інших азійських країн»,

— підсумовують автори дослідження. Роггевін називає це твердження занадто м’яким і пропонує уявити зворотну ситуацію: якби Китай постійно тримав 70 тисяч військових у Канаді та авіаносну групу на Кубі, це точно не виглядало б як «довгострокова рівновага».

Чому це важливо знати

Для України така трансформація має кілька критичних наслідків.

По-перше, зростання військової сили Китаю змушує США розподіляти ресурси між двома ключовими напрямками — Індо-Тихоокеанським та європейським. Це може знизити пріоритетність допомоги Києву, особливо якщо Вашингтону доведеться концентруватися на захисті Тайваню.

По-друге, партнерство Москви й Пекіну посилюється на тлі їхніх паралельних викликів Заходу. Росія отримує політичне прикриття та потенційні технологічні вигоди від китайських розробок, що безпосередньо загрожує Україні.

По-третє, якщо баланс сил у Східній Азії остаточно зміниться, світ увійде в епоху «двох фронтів» для США: Тихий океан і Європа. Це означає, що українська дипломатія має активніше працювати з європейськими партнерами для зміцнення обороноздатності без повної залежності від Вашингтону.