У своїх відвертих мемуарах The 10: A Memoir of Family And The Open Road, письменниця та журналістка Елізабет Енн Генкс (E.A. Hanks), єдина донька голлівудського актора Тома Генкса, відкрила завісу над болючим дитинством і токсичним шлюбом її батьків. Про це пише Daily Mail.

У книжці, яка вийшла друком цього тижня, 42-річна Hanks розповідає про життя з матір’ю — акторкою Сьюзен Діллінгем, яка працювала під псевдонімом Саманта Льюїс. Вона описує своє дитинство з п’яти до чотирнадцяти років як період, «сповнений плутанини, насильства, зневаги та любові».

Аб’юз, ізоляція, паранойя

За словами Елізабет, її мати, хоч і не мала офіційного діагнозу, ймовірно, страждала на біполярний розлад, з епізодами крайньої параної та маячень.

«Вона штовхала мене, смикала за волосся, замикала в шафі. І розповідала, що в шафі ховаються чоловіки, які вночі вийдуть і зроблять з нами жахливі речі», — згадує авторка.

Життя в будинку в Сакраменто, куди мати несподівано переїхала з дітьми після розлучення з Генксом, здавалося затишним лише спочатку: білий фасад, басейн, кімната з кіньми на шпалерах. Але швидко все перетворилося на сцену розпаду.

«На задньому дворі — купи собачого лайна, в повітрі — дим. У холодильнику або нічого, або зіпсовані продукти. А мама в ліжку з Біблією», — описує вона атмосферу.

Жахи родинної пам’яті

Найбільш моторошні моменти мемуарів — фрагменти щоденника Саманти, який Елізабет знайшла після її смерті від раку кісток у 2002 році.

«Це були не дати, а потік свідомості. І раптом я читаю: вона бачила, як її батько ґвалтує, вбиває й канібалізує маленьку дівчинку», — розповіла авторка журналу People.

Цей запис змусив її почати шестимісячну подорож Америкою, щоб відновити портрет матері — жінки, яка, можливо, сама стала жертвою насилля.

Том Генкс і Саманта Льюїс: шлюб двох втрачених дітей

Том Генкс познайомився з Самантою в університеті Каліфорнії в Сакраменто. Вони швидко стали парою: у 1977-му народився син Колін, а в 1979-му вони одружилися. Елізабет народилася у 1982 році. Але шлюб руйнувався на фоні злету акторської кар’єри Генкса.

«Це були двоє поранених дітей, які намагались вибратись із криниці разом», — пише донька.

Том Генкс був не готовий до родинного життя: сам виріс у хаотичному оточенні з 10 переїздами до 10-річного віку, з розлученням батьків і постійними мачухами й вітчимами.

У 1985 році він розлучився з Самантою й почав публічні стосунки з акторкою Рітою Вілсон, яку знав ще з 1981 року.

Розлука і травма

Після розлучення Саманта раптово вивезла дітей із Лос-Анджелеса до Сакраменто, навіть не повідомивши Тома.

«Батько прийшов до школи — а нас там немає. І він почав нас шукати», — згадує Елізабет.

Після ескалації насильства — зокрема випадку, коли Саманта вдарила доньку в обличчя — суд передав основну опіку батькові. Елізабет і Колін переїхали назад до Лос-Анджелеса, до Тома і Ріти, де згодом з’явилися ще двоє синів — Чет і Трумен.

«Коли я кажу “батьки”, я маю на увазі мого тата і Ріту. Вони разом з тих пір, як я пам’ятаю», — зізнається Hanks.

Ритуали, галюцинації й духовне розщеплення

Мемуари детально описують, як Саманта переконувала доньку, що йога — це «диявольська практика», говорила про десятки втрачених дітей (нібито викиднів), і малювала картини «вічного лімбу», де всі ці ненароджені душі чекають.

«Можливо, вона описувала не злочин, а стирання власного дитинства. Можливо, те, що вона назвала канібалізмом, було її способом описати власне зґвалтування», — припускає Елізабет.

Голос нової генерації

Книга The 10 — це не лише терапевтичне письмо, а й рідкісний приклад, коли діти знаменитостей не замовчують темне минуле, навіть якщо це ставить під загрозу родинні легенди.

Зараз, у 2025 році, коли Том і Ріта готуються до святкування 37-річчя шлюбу, донька актора виносить на світло спогади про матір, яка за життя залишалася в тіні — не лише Голлівуду, а й власної психіки.

Чому це важливо знати

Мемуари Е.А. Генкс відкривають складні й часто замовчувані теми — психічні розлади, домашнє насильство, міжпоколінні травми. І хоча ім’я Тома Генкса уособлює доброту й стабільність у колективній уяві, ця книга нагадує: навіть в найуспішніших родинах можуть бути темні глави. Голос дочки, що проривається крізь мовчання, є потужною заявою про необхідність говорити про біль, пам’ятати про тих, хто не зміг вилікуватись — і знаходити своє світло в дорозі.