Звідки взялася «Фламінго»

Початок цієї історії — не в конструкторському бюро, а на складі застарілих боєприпасів.

У Збройних силах України накопичилась значна кількість твердопаливних прискорювачів від радянського безпілотника-розвідника Ту-141 «Стриж». Кожен такий прискорювач — міні-ракета масою 600 кг, здатна розігнати важку машину до 200 метрів на секунду. Застосовувати за прямим призначенням уже не було сенсу.

Тоді відомий авіаінженер Олександр Кривоконь — колишній очільник підприємства «Антонов» та Харківського авіазаводу — запропонував ідею: використати ці прискорювачі як стартовий двигун, а основну тягу в польоті забезпечити за допомогою цивільного авіадвигуна АІ-25.

АІ-25 — двоконтурний турбореактивний двигун, добре відомий за навчальним літаком Л-39 «Альбатрос». Двоконтурна схема значно ефективніша за одноконтурні двигуни, які традиційно стоять у крилатих ракетах: приблизно вдвічі кращий за питомим споживанням пального. «Томагавк» теж двоконтурний, але дуже компактний. АІ-25 більший — і ракета відповідно несе значно більше.

Перші прототипи після тестових польотів шукали в полі. Щоб легше знаходити — фарбували в рожевий. Так з’явилась назва «Фламінго».

Чи справді вона українська

Питання, яке регулярно звучить у медіа: чи є «Фламінго» справді українською ракетою, чи це «зборка з іноземних запчастин»?

Денис Штілєрман відповідає прямо. Привода, двигун, блок керування двигуном, серпієнт, антена, GNSS-приймач — усе вітчизняне. Єдиний компонент, що не є українським, — інерційна навігаційна система.

Є одна деталь, яка пояснює чутки про «британський слід». Щоб приховати масову закупівлю двигунів АІ-25 по всьому світу — а значить і сам факт початку ракетної програми — Fire Point домовилась з однією індійською компанією: та виставила на своєму стенді макет і підписала його як «британську розробку». Провокація спрацювала і дозволила непомітно скупити наявний обсяг двигунів на ринку.

Зараз компанія завершує розробку власного двоконтурного двигуна, одразу спроєктованого для польотів на малих висотах. Це суттєво: цивільні авіадвигуни оптимізовані для висот від 6 до 10 тисяч метрів. На малих висотах вони все одно кращі за одноконтурні аналоги — але не оптимальні. Власний двигун позбавить цього обмеження.

Чим відрізняється від «Калібра» — і скільки коштує

Денис Штілєрман описує російський «Калібр» як «класичну стару школу»: суцільно алюмінієвий корпус, значно помітніший для радарів, складний у виробництві, вимагає висококваліфікованого персоналу. «Фламінго» від початку проєктувалась під масове виробництво — на доступному обладнанні, з мінімальним людським втручанням.

Ціна однієї ракети — трохи більше $500 тисяч. Для порівняння: «Іскандер» коштує армії Росії близько $700 тисяч, в експортному варіанті — $2,2 мільйона. Заяви про ціну «Кинджала» в $15 мільйонів Денис Штілєрман сприймає скептично — хоча й зауважує, що з огляду на масштаби розкрадань у російському ВПК, «хто їх знає».

Поточний темп виробництва — три ракети на добу. Денис Штілєрман уточнює: це обмеження не потужностей, а наявного двигуна. Коли компанія перейде на власний — вироблятиме стільки, скільки замовлять.

Як влаштоване виробництво

Ракету в малому приміщенні не зробиш. Труба завдовжки 12 метрів — її треба намотати на верстаті, обробити, завакуумувати, зробити паливний бак. Це фізично вимагає великих площ.

В Україні для цього є підземні виробничі приміщення. Зараз у компанії 67 виробничих ділянок. Кожне виробництво дублюється або потроюється — щоб резервна ділянка завжди чекала в готовності.

Окремий момент, яким Денис Штілєрман пишається: близько 90% верстатів у виробництві — власної української розробки. Усі намотувальні верстати компанія зробила сама.

«У нас комплекс меншовартості, який нам нав’язали. Насправді ті неймовірні речі, які ми можемо робити, — треба просто знайти», — каже він.

Порівняння з Данією показове: там максимально спростили процедури для оборонних виробників — але відкрити новий завод усе одно займає місяці. В Україні — тиждень: усі дозволи, усі підключення. Саме тому, за словами Дениса Штілєрмана, в оборонній галузі зараз найнижче бюрократичне навантаження у світі. До речі, у Данії Fire Point все ж будує один завод — для заливки твердопаливних двигунів для балістичних ракет. За власні кошти, без кредитів і державних дотацій.

Як іранські ракети будували на українських верстатах

Одна з найбільш несподіваних деталей інтерв’ю — про витоки іранської ракетної програми.

Денис Штілєрман розкриває: вся іранська твердопаливна ракетна програма побудована на українському обладнанні. Вакуумні міксери та виробничі лінії, на яких в Ірані виготовляється тверде ракетне паливо, — це продукція українських компаній. І це обладнання досі виробляється в Україні.

Парадокс очевидний: Іран, чиїми ракетами Росія бомбардує Україну, будував їх на українських верстатах — поки сама Україна не мала власних ракет.

Причина — не відсутність технологій, а відсутність попиту і бюрократичні бар’єри. Кодифікація нового виробу займала 7–8 років.

«Навіщо витрачати стільки часу, якщо можна займатися чимось іншим?» Коли держава після 2022 року зняла ці обмеження — «Фламінго» з’явилась за два роки.

Що таке FP-7 і FP-9 — і коли їх випробують

У 2024 році Fire Point почала розробку балістичних ракет. Різниця між крилатою і балістичною — принципова. Крилата летить горизонтально, як літак, підтримуючи висоту крилами й тягою. Балістична іде різко вгору, а потім падає на ціль по крутій кривій — з надзвуковою швидкістю, яка робить перехоплення вкрай складним.

FP-7 — клон радянської зенітної ракети 48Н6 зі складу С-400, але виготовлений із композитних матеріалів замість алюмінію. Завдяки цьому вона легша і менш помітна для радарів. Дальність — до 300 кілометрів.

FP-9 — наступна версія з дальністю до 750 кілометрів. Двигун зараз у стадії доопрацювання, випробування заплановані на початок літа 2026 року.

Є технічний здобуток, яким Денис Штілєрман особливо пишається. Досі не існувало точних математичних моделей для надзвукових польотів зі швидкостями понад 5 Махів. Без них підбір параметрів ракети потребував десятків реальних запусків — дорогих і тривалих. Команда Fire Point цю задачу вирішила: тепер підбір ключових коефіцієнтів відбувається у віртуальному просторі, сотнями комп’ютерних пусків.

Балістичні ракети Fire Point — практично повністю українські. Крім навігаційної системи, все: електроніка, привода, двигун, сопло — власне виробництво. Залежності від іноземних постачальників у критичних вузлах немає.

Пускова — це звичайна вантажівка

Питання, де ховати пускові установки, Денис Штілєрман вирішує просто: дивіться на Іран. Їхні пускові — звичайні цивільні вантажівки. Підняв тент — запустив. Або підняв кузов самоскида — вже пускова. Жодних «парадних машин» на восьми колесах, як у росіян на парадах.

Навіщо спрощення? Дешевше, важче виявити, легше масштабувати. Вимоги до спеціалізованих шасі прийшли зі старих радянських стандартів і для сучасної рухливої війни вже не актуальні.

Чому ціль — Москва, а не Брянськ

Денис Штілєрман чітко формулює стратегічну логіку. Удари по Брянську чи Воткінську — це важливо тактично: зупиняємо виробництво конкретних ракет. Але на рішення московської верхівки це не впливає.

«Пожежа в Брянську — для них ніякого значення», — каже він.

Щоб вплинути на тих, хто приймає рішення — треба бити там, де вони живуть. Рублівка і московська інфраструктура — ось що може створити реальний імпульс до зміни поведінки.

Чи реально пробити московське ППО? Денис Штілєрман каже: так. Балістичні ракети з великою швидкістю входу в ціль долають його «достатньо легко» — маневри обходу відомі. Навіть якщо з чотирьох ракет долетить одна — вже достатньо для відчутних наслідків щотижня.

Чому Fire Point будує зброю без чужого дозволу

Кожен запуск іноземної ракети — американської, британської, французької — потребує дозволу від країни-виробника. Цей дозвіл можна відкликати в будь-який момент. Саме тому, за словами Дениса Штілєрмана, країна, яка може вражати цілі лише на 50 кілометрів без чужого дозволу, суверенітету не має.

Fire Point свідомо будує зброю на відкритому коді. Жодних прихованих механізмів блокування, жодних «kill switch». Будь-яка країна-покупець може перевірити код і переконатись: ніхто ззовні не вимкне цю зброю командою з сервера.

«Треба вірити не обіцянкам, не договорам, не міжнародним угодам — а власній зброї і математиці», — підсумовує Денис Штілєрман.

Здавши ядерну зброю під чужі обіцянки і ставши жертвою власної довірливості — Україна це засвоїла на власному досвіді.

Що це означає для суверенітету України

Україна за два роки перетворила радянський запасник на серійну крилату ракету — і вже підходить до випробувань балістичної з дальністю 750 кілометрів. Це не просто технічне досягнення: власна зброя без обмежень партнерів означає, що Україна сама визначає цілі і темп ударів. Як ми раніше писали, FP-7 вже пройшла випробування, а FP-9 готується до них влітку 2026 року. Ракети, що руйнують заводи «Іскандерів» у глибині Росії, не полетять у бік українських міст.