Як пише L’Express, нові наукові спостереження змушують замислитися: чи справді ми контролюємо власні думки та дії?

Коли тіло діє без участі «Я»

Усе почалося з особистого досвіду автора матеріалу — журналіста Антуана Бо. Уночі він прокинувся, не впізнаючи себе: тіло сиділо на ліжку, але свідомість «запізнилася». Звична кімната зникла, страх переповнив його, наче щось інше тимчасово контролювало тіло. Пошук відповіді привів до діагнозу: «réveil confusionnel», або сплутане пробудження — стан, коли тіло активується раніше, ніж усвідомлення себе.

Подібні стани відомі нейрофізіологам: сомнамбулізм, деперсоналізація, епілептичні абсанси — усе це вказує на те, що поведінка може існувати без активної участі свідомості.

«Це очевидно, чи не так? — каже Шарп’є. — Коли ви говорите, слова, які ви вимовляєте, не матеріалізуються перед вами, і все ж у кінці ця надзвичайно складна головоломка утворює цілісне ціле. Те саме, коли ви йдете або коли їсте… Деякі завдання супроводжуються досвідом, інші — ні, але ми насправді не знаємо чому і як».

Свідомість: приємна ілюзія?

Парадоксально, але чим глибше вчені заглядають у мозок, тим більше сумнівів у ролі свідомості. Стефан Шарп’є, який досліджує електричну активність нейронів у лікарні Пітьє-Сальпетрієр у Парижі, переконаний: ми переоцінюємо вплив свідомого «Я» на щоденні дії. За його словами, увага, пам’ять, мова, рухи працюють як автоматизовані механізми, незалежно від відчуття «присутності себе».

Історичний приклад: у XIX столітті британський лікар Артур Томас Маєрс «втратив» свідомість під час консультації, проте продовжив приймати пацієнтів — і правильно діагностувати їхні хвороби. Згодом такі випадки пояснили як наслідок особливої форми епілепсії, коли сигнали між ділянками мозку не передаються у простір свідомого досвіду.

«Мозок продовжує обробляти сенсорну інформацію, але не може перетворити її на свідомий досвід», — резюмує фахівець.

Чи справді ми щось вирішуємо?

Найвідоміший удар по вільній волі завдав експеримент Бенджаміна Лібета 1983 року. Він показав, що мозок приймає рішення раніше, ніж ми про нього «дізнаємося». Іншими словами, думка про натискання кнопки приходить лише після того, як мозок уже почав готувати рух.

«Усе відбувається так, ніби свідомість відстає від нашого тіла. Здається, мозок спочатку приймає рішення, а потім повідомляє нам про це. Оскільки це єдина інформація, яку ми відчуваємо, у нас виникає відчуття, що саме завдяки їй ми діємо», — пояснює Шарп’є.

Цей висновок підтримують й інші дослідники, зокрема видатний американський нейробіолог Роберт Сапольскі, який стверджує: свобода волі — це міф.

Проте не всі погоджуються. Філософ Александр Бійон, автор книги «Tout près des choses», нагадує:

«Хоча експеримент Лібета був основоположним і багато разів відтворювався, він насправді не дозволяє таких інтерпретацій і останніми роками піддавався серйозній критиці».

Нові дослідження з MIT вказують: можливо, передчасний сигнал — це шум, а не справжній індикатор рішення. А в складніших експериментах 2019 року, де люди обирали, кому віддати 1000 євро, жодної попередньої активності не виявлено.

Хто свідомий — і чому це важливо?

Проблема усвідомлення має не лише філософський, а й медичний вимір. Дослідження 2024 року в New England Journal of Medicine показали: деякі «вегетативні» пацієнти можуть мати залишки свідомості, хоч і не можуть навіть поворухнути оком. Кількість таких пацієнтів може бути значно більшою, ніж вважалося досі.

Також з’ясувалося: новонароджені вже мають ознаки свідомого досвіду — всупереч колишнім уявленням. До 1980-х років дітей навіть оперували без анестезії, вважаючи їх «безсвідомими». Нові дослідження, останнє з яких опубліковане в лютому 2025 року в PNAS Nexus, підтверджують: ознаки свідомості можна виявити від народження і навіть раніше.

Поєдинок теорій: як народжується «Я»

Міжнародний науковий проєкт Cogitate з 2018 року протиставляє дві головні теорії у форматі «наукового поєдинку»:

Global Workspace Theory (GNWT), яку підтримує французький науковець Станіслас Деан, вважає, що свідомість виникає, коли велика кількість нейронів активується одночасно для виконання одного завдання.

Integrated Information Theory (IIT), запропонована італійським психіатром Джуліо Тононі, стверджує: достатньо підрахувати ступінь «інформаційної інтеграції» — і можна виміряти рівень свідомості математично.

Але в перших результатах, опублікованих у Nature у квітні 2025 року, жодна з теорій не перемогла.

«Гіпотези були спростовані в обох таборах. Обидві команди повинні будуть вдосконалити свої теорії перед можливим другим раундом», — резюмує Сільвен Байє, професор Інституту неврології Монреаля та член Cogitate.

До того ж IIT піддається критиці: без чіткого порогу її формула може вказувати на «свідомість» у мікрохвильовці або рослині, що спричинило наукову полеміку у 2023 році, коли одна з дослідницьких груп назвала теорію Тононі «псевдонаукою».

Чому це важливо знати

«Уявіть, що вас штовхають у метро. Ви в результаті штовхаєте когось на рейки. Хто відповідальний? Ви чи дії, що передували? Те саме з мозком. Якщо наші дії є результатом нейронних процесів, які ми не можемо сприймати, чи справді це засуджується?» — запитує Шарп’є.

Для українського суспільства, яке переживає масову травму, питання усвідомлення, автономії, меж особистості та відповідальності набувають особливої гостроти. Дослідження свідомості мають прямий вплив на медицину (особливо у сфері нейрореабілітації), етику рішень у військовий час і розуміння глибини психологічних розладів.

Якщо частина наших дій автоматична, то відновлення свідомості після травми — це не лише повернення функцій, а й повернення «Я». Якщо деякі стани можуть бути неправильно класифіковані як «вегетативні», це може змінити підхід до лікування поранених і пацієнтів із тяжкими черепно-мозковими травмами.

Розуміння свідомості — це також основа майбутньої етики штучного інтелекту. Де проходить межа між автоматизованим процесом і досвідом? І хто може — або не може — вважатися суб’єктом?

Наприкінці розмови Стефан Шарп’є зізнається:

«Я написав останні слова з відчуттям, що не просунувся вперед, що ще нічого не сказав про всі ці дивовижні властивості».

Дивна метафора самої свідомості: що більше намагаєшся її зрозуміти, то більше вона вислизає.