Чому це відбувається

Військова журналістика є критично важливою складовою інформаційного протистояння Росії. Журналісти на передовій не просто фіксують події — вони створюють достовірну картину війни, яка протиставляється російській пропаганді. Як зазначила лейтенантка Олена Солонина, офіцерка відділення комунікацій бригади морської піхоти, військові журналісти докладають максимум зусиль для наближення перемоги над агресором. Їхня робота часто відбувається в екстремальних умовах, під обстрілами та в зонах активних бойових дій, що робить цю професію однією з найнебезпечніших під час війни.

З початку масштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року війна забрала життя 119 українських та іноземних медійників. Окрім журналістів, загинули також 342 митці. Це свідчить про те, що Росія веде не лише військову, а й культурно-інформаційну війну проти України, намагаючись знищити тих, хто створює і поширює правду про події.

Хто відповідає

Організацією заходів вшанування займаються Міністерство оборони України, Генеральний штаб Збройних сил, зокрема Командування Сил територіальної оборони, а також медійні організації та громадська спільнота. У церемонії взяли участь батько загиблого журналіста Віталій Лабуткін, представники військового керівництва, зокрема полковник Олексій Дмитрашківський, начальник відділу комунікацій Командування Сил територіальної оборони ЗСУ, та діючі військові журналісти.

День вшанування військових журналістів було встановлено для збереження пам’яті про тих, хто загинув під час виконання професійного обов’язку. Цей день не є святом — це день скорботи та пам’яті, що підкреслила під час заходу лейтенантка Олена Солонина.

Що роблять зараз

Щороку 16 лютого в Україні проводяться меморіальні заходи, церемонії вшанування та громадські обговорення ролі військових журналістів. У Києві центральна церемонія відбулася в приміщенні національного інформаційного агентства «Укрінформ», де колеги, родина та представники військового керівництва вшанували пам’ять Дмитра Лабуткіна та інших загиблих медійників.

«Для мене 16 лютого — це пам’ять про мого загиблого сина, який назавжди залишиться для нас героєм. Це також пам’ять про всіх військових медійників. Так сталося, що наш син став першим військовим журналістом, який загинув», — сказав під час церемонії Віталій Лабуткін, батько загиблого.

Полковник Олексій Дмитрашківський наголосив, що журналісти є не лише літописцями історії, а й важливою складовою наукової роботи, яка формує розуміння подій майбутніми поколіннями. Він особисто знав Дмитра Лабуткіна і згадав, як той приїхав у зону проведення АТО, взявши кредит на камеру GoPro, щоб виконувати бойові завдання разом з військовими.

Чому це важливо знати

Вшанування пам’яті загиблих журналістів — це не лише данина поваги конкретним людям. Це визнання ролі незалежних медіа у захисті демократичних цінностей та інформаційної безпеки держави. Військові журналісти ризикують життям, щоб українці та світ бачили правду про війну, а не маніпуляції російської пропаганди.

Дмитро Лабуткін загинув 16 лютого 2015 року під час виконання військового обов’язку в районі Дебальцевого — одному з найгарячіших епізодів війни на Донбасі того часу. Йому було лише 32 роки. Його жертва і жертви інших медійників нагадують про те, що інформаційна війна є невід’ємною частиною збройного конфлікту, і що свобода слова захищається не лише на паперах міжнародних конвенцій, а й життями конкретних людей.

Як зазначила Олена Солонина, Дмитро був не просто колегою, а людиною з великої літери, яка зробила дуже багато для України, своїх батьків, родини та кожного українця. Збереження пам’яті про таких людей є обов’язком суспільства, яке вони захищали.