«Помер наш Слава. У світі стало менше гідності, совісті й іронії», — написала журналістка Леся Харченко. Народний депутат Микола Княжицький зазначив, що Глузман «мав важкий і категоричний характер та легку і чисту совість». Народна депутатка і письменниця Олена Бондаренко назвала його прикладом несхитної порядності.

Виклик системі

Семен Глузман увійшов в історію України як людина, яка наважилася кинути виклик радянській системі каральної психіатрії. У 1971 році, будучи молодим психіатром у Києві, він провів незалежну заочну судово-психіатричну експертизу генерала Петра Григоренка — відомого дисидента і захисника кримськотатарського народу.

Радянська влада визнала Григоренка параноїком і відправила на примусове лікування до психіатричної лікарні. Глузман у своїй експертизі довів, що генерал психічно здоровий, а його переслідування — це приклад репресивної психіатрії, яку КДБ використовував для боротьби з інакодумцями.

У Радянському Союзі з кінця 1950-х років психіатричні лікарні перетворилися на інструмент політичних репресій. Дисидентів визнавали неосудними, ставили їм діагнози «млява шизофренія» чи «сутяжно-параноїдальний розвиток особистості» та відправляли на примусове лікування на невизначений термін. На відміну від таборів, де був конкретний строк покарання, у психлікарнях людина могла провести роки без будь-яких гарантій звільнення.

Ціна за правду

За свій громадянський подвиг Семен Глузман поплатився свободою. У 1972 році, наступного року після експертизи Григоренка, його засудили до семи років концтаборів у Пермській області та трьох років заслання в Тюменській області. Разом із ним покарання відбували інші відомі українські дисиденти — Левко Лук’яненко, Іван Світличний, Євген Сверстюк.

Навіть у таборах Глузман продовжував науку і правозахисну діяльність. Він створив «Посібник із психіатрії для інакодумців» — унікальний документ, який допомагав політв’язням розпізнавати методи психологічного тиску та зберігати психічне здоров’я в умовах ув’язнення.

Тільки у 1982 році Глузман повернувся до Києва. Спочатку він працював простим робітником на фабриці — колишнім політв’язням не дозволяли займатися професійною діяльністю. До психіатрії він повернувся лише у 1985 році.

Реформатор української психіатрії

Після розпаду СРСР Семен Глузман став одним із провідних психіатрів незалежної України. У 1991 році він очолив Асоціацію психіатрів України і послідовно виступав за реформу психіатричної допомоги. Був одним із авторів Закону України «Про психіатричну допомогу», який захищав пацієнтів від зловживань.

Глузман активно співпрацював із міжнародними правозахисними організаціями. Був членом психіатричних асоціацій США, Канади та Німеччини, у 1998-1999 роках працював експертом ООН з прав людини. Виступав перед Конгресом США, розповідаючи про порушення прав людини в Україні та пострадянському просторі.

Міжнародне визнання його діяльності втілилося у конкретних символічних кроках. На його честь у французькому місті Сен-Дені назвали клініку, а міжнародна правозахисна організація Amnesty International оголосила 1978 рік роком Семена Глузмана.

Спадщина

Семен Глузман залишається символом боротьби за права людини та свободу совісті. У віці 25 років він наважився кинути виклик тоталітарній системі, знаючи, що за це поплатиться. Його експертиза Григоренка стала першим офіційним документом, який викрив злочини каральної психіатрії в СРСР.

Завдяки таким людям, як Глузман, світ дізнався правду про радянські репресії. Його діяльність допомогла дискредитувати радянську психіатрію на міжнародній арені — у 1983 році СРСР був виключений зі Всесвітньої психіатричної асоціації через систематичні зловживання.

Ще у 2014 році, після російської окупації Криму, Глузман попереджав про відродження репресивної психіатрії в Росії. Його прогнози виявилися правдивими — сьогодні московський режим знову використовує психіатричні лікарні для боротьби з опозицією та антивоєнними активістами.

Семен Глузман народився 10 вересня 1946 року в Києві. Він навчався у Київському медичному університеті, мріючи стати лікарем. Але доля розпорядилася інакше — його ім’я увійшло в історію не тільки як талановитого психіатра, а й як мужнього правозахисника, який не побоявся сказати правду у найтемніші часи.