Похорон Лесі Українки у 1913 році перетворився не лише на жалобну церемонію, а й на маніфестацію національної єдності, що викликало паніку у царської влади.

Останній шлях поетеси

Померла Леся Українка 1 серпня 1913 року в грузинському містечку Сурамі, де боролася з хворобою у колі рідних. Її тіло було перевезено до Києва, де на вокзалі поетесу зустрічали тисячі людей.

Заборони та символічні жести

Царська поліція, побоюючись перетворення похорону на політичну акцію, заборонила будь-які виступи. Проте це не завадило тисячам українців висловити шану видатній поетесі.

Особливим символічним моментом стало те, що труну несли шість жінок – рідкісний випадок у ті часи. Це підкреслило значення Лесі Українки як потужного жіночого голосу української культури.

Політичний резонанс

Під час траурної процесії рух трамваїв на Банковій зупинили через велике скупчення людей. Царська поліція оточила ходу, намагаючись контролювати ситуацію.

Значення Лесі Українки не залишилося непоміченим більшовиками, які згодом намагалися використати її образ у своїх ідеологічних цілях.

Чому це важливо знати

Похорон Лесі Українки став історичною подією, що підтвердила всенародну любов до поетеси та її ролі у формуванні української ідентичності. Незважаючи на репресивні заходи влади, українці продемонстрували єдність та повагу до своєї культури.

Похована Леся Українка на Байковому кладовищі (старому), дільниці № 3. біля батька та брата Михайла.