Як пише історик Свен-Фелікс Келлергофф у матеріалі для Die Welt, саме цього дня була заснована Німецька робітнича партія (DAP) — попередниця Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії (НСДАП / NSDAP).

Березень 1918: коли патріотизм переріс у ресентимент

Антон Дрекслер носив у собі травму відторгнення. У серпні 1914 року цього 30-річного інструментального слюсаря з мюнхенського залізничного депо не взяли на військову службу через слабке здоров’я. Особиста образа переросла в політичні амбіції — якщо не можна стати героєм війни, можна стати героєм політики.

7 березня 1918 року, підбадьорений надіями на німецький наступ на заході, Дрекслер створив «Вільний робітничий комітет за гідний мир» — баварську філію подібної бременської групи. Амбітна мета звучала патріотично:

«посилити волю баварців, особливо робітничого класу, до перемоги, підняти впевненість в остаточній перемозі через доповіді та збори».

Проте вже тоді в його світогляді з’явилася характерна підміна понять. Військові спекуляції він сприймав як «типово мозаїчні» — євейські, попри те, що серед мюнхенських спекулянтів християн було значно більше. Так особиста образа почала шукати зовнішнього ворога.

Реальність виявилася прозаїчною: комітет зміг залучити лише близько 40 членів. Дрекслер знайшов звичне пояснення невдачі — «недовіра та отруйний вплив партійної літератури». Проблема, звісно, була не в ньому, а в «неправильних» людях навколо.

Друга спроба: таємні кола і окультна політика

2 жовтня 1918 року в мюнхенському «Вагнерзалі» відбулася перша публічна подія Дрекслера. Замість тріумфу — хаос у залі та критичні відгуки преси. Його обмежені ораторські здібності не змогли захопити аудиторію.

Проте саме тоді до нього підійшов 30-річний спортивний журналіст Карл Гаррер, поранений на війні. Гаррер належав до Thule-Gesellschaft — таємного товариства екстремальних націоналістів, які проводили свої зустрічі в розкішному готелі Vier Jahreszeiten. Його завданням було створити «робітничий гурток».

У листопаді 1918 року вони створили Політичний робітничий гурток — це була друга спроба Дрекслера. За зразком Thule-Gesellschaft, зустрічі проходили за зачиненими дверима в задніх кімнатах простих трактирів. Головував Гаррер, який забезпечував фінансування, Дрекслер став його заступником.

Щотижневі лекції Гаррера збирали жалюгідну аудиторію — протоколи фіксують не більше від 3-6 слухачів. Теми промовисто свідчили про ідеологічне спрямування: «Газета як засіб політики», «Хто винний у світовій війні?» та «Найбільший ворог Німеччини — єврей».

Гаррер виявився ще гіршим оратором за Дрекслера — він просто зачитував свої тексти. Перед Різдвом 1918 року Дрекслер заявив:

«Немає сенсу в такому маленькому колі вести наради про порятунок Німеччини».

Третя спроба: компроміс між соціалізмом і націоналізмом

Дрекслер запропонував створити «Німецьку соціалістичну робітничу партію, вільну від євреїв». Для нього «соціалізм» звучав позитивно — на тилових позиціях він переконався:

«Одні не повинні купатися в розкоші, поки інші голодують».

Але цим він не міг переконати Гаррера та його покровителів з Thule-Gesellschaft. Переважно буржуазні, часто заможні члени товариства рішуче відкидали будь-який соціалізм. Гаррер наполіг на нейтральній назві — Німецька робітнича партія.

Оскільки необхідні кошти могли надійти лише від Thule-Gesellschaft, Дрекслер змушений був поступитися.

5 січня 1919 року в Fürstenfelder Hof з’явилася на світ партія-гібрид. Рукописні «Керівні принципи» обіцяли:

«визволити кваліфікованих і осілих робітників від пролетарського становища та зрівняти їх у статусі з буржуазією», паралельно засуджуючи «великий капітал» і вимагаючи «соціалізації».

Ці документи залишилися в рукописах — вони ніколи не були надрукованими. Дрекслер не міг дозволити собі образити спонсорів відкрито соціалістичними гаслами. Так DAP з перших днів стала майстром подвійних стандартів — одна риторика для робітників, інша для тих, хто платить рахунки.

Вересень 1919: коли маргінальність знаходить свій голос

Минуло дев’ять місяців після заснування DAP, вона нагадувала політичний курйоз — декілька десятків розчарованих чоловіків, які регулярно збиралися, щоб слухати невиразні промови своїх безталанних лідерів.

Усе змінилося наприкінці вересня 1919 року, коли до партії приєднався 30-річний ефрейтор Адольф Гітлер. Колишній фронтовик приніс із собою те, чого критично бракувало DAP — здатність говорити з натовпом.

На відміну від Дрекслера та Гаррера, які читали свої тексти монотонними голосами, новачок володів тим, що історик називає «майже лякаючим риторичним талантом і здатністю інстинктивно задовольняти очікування своїх слухачів».

Цей дар виявився смертельним для демократії. За кілька місяців невідомий солдат витіснить засновників DAP і перетворить маргінальну групку на Націонал-соціалістичну німецьку робітничу партію (НСДАП) — організацію, яка заллє європейський континент кров’ю.

Чому це важливо знати

Історія створення партії Гітлера — це класичний приклад того, як маргінальні ідеї, підживлені кризою та ресентиментом, можуть отримати інституційну форму й політичну силу.

Починалося з декількох невдоволених людей, які збиралися в задніх кімнатах мюнхенських трактирів. Антисемітизм, теорії змови, зневага до демократії — усе це не виникло на порожньому місці. Воно росло в атмосфері поразки, економічної кризи та пошуку простих відповідей на складні питання.

Коли з’явилася фігура, здатна перетворити цю суміш ненависті й образ на харизматичну проповідь, маргінальна структура стала основою для системи терору, яка охопила пів Європи.

Для сучасної України цей історичний урок особливо актуальний: навіть найменша організація з тоталітарною ідеологією, якщо її не зупинити вчасно, може перерости у смертельну загрозу для демократії та людяності.