Що особливого в Поштовій площі і чому вона унікальна

Поштова площа в Подільському районі Києва — це не просто транспортний вузол. Під її поверхнею знаходяться археологічні шари, які доводять: понад 1200 років тому на цьому місці вже існували мощені дороги та тротуари. Білейський наголошує, що ця локація — єдина у світі відкрита пам’ятка такого масштабу і такої історичної насиченості.

За словами активіста, саме тому на спільноту і чиниться постійний тиск: матеріальні докази ранньої київської державності суперечать офіційним наративам Росії. Там, де Москва претендує на «першість», Поштова площа дає фактичне спростування — у вигляді бруківки, що на кілька сотень років старша за московські болота.

Хто і як намагається витіснити музейну спільноту

Білейський називає два ключові прізвища в нинішньому конфлікті. Перше — народна депутатка від партії «Слуга народу» по 220-му округу Подільського району Ганна Бондар. Вона, за словами активіста, у 2014–2016 роках обіймала посаду заступника та виконувача обов’язків головного архітектора Києва, а отже, не могла не знати про стан справ на Поштовій площі.

Друге прізвище — Іван Вербицький, нині заступник міністра культури України. Саме за його участю з’явилося розпорядження Мінкульту, яке, як стверджує Білейський, надає КМДА інструменти для зміни меж пам’ятки і режимів її використання — фактично перекреслюючи роки роботи спільноти. У цьому документі, за словами активіста, громадської організації «просто не існує»: музей, визнаний навіть на сайті Міністерства культури за часів виконувача обов’язків міністра Олександра Карандієва, у новому розпорядженні повністю проігнорований.

Як розвивався конфлікт з 2006 року і що встигла зробити спільнота

Спільнота Музею на Поштовій площі функціонує з 20 червня 2018 року — восьмий рік поспіль. За цей час оформлено межі пам’ятки, внесено їх до державного кадастру, проведено часткову консервацію і налагоджено міжнародні контакти. Від 2025 року туристичні групи з Австралії, Нової Зеландії та Латинської Америки бронюють відвідини наперед — незважаючи на складну воєнну логістику.

Конфлікт, за хронологією Білейського, розгортається з 2006 року, коли стартувала перша спроба забудови ділянки. Після Революції гідності 2014 року активісти сподівалися на зміни, але реалізація будівельного проєкту, навпаки, прискорилася. У 2018 році спільнота перейшла від протестів до постійної присутності на місці і юридичного оформлення музею.

Чому це важливо знати

Поштова площа — це не лише локальна київська суперечка. Це питання про те, чи зможе Україна в умовах повномасштабної війни зберегти матеріальні докази власної ранньої державності і перетворити їх на сучасний музейний простір світового рівня. Кожна спроба змінити режим охорони пам’ятки або витіснити громадську організацію означає потенційну втрату незамінних артефактів — тих самих, що спростовують територіальні і культурні претензії Росії.

Раніше ми писали

Як ми раніше писали, конфлікт навколо Поштової площі загострювався кілька разів: громадськість неодноразово звинувачувала КМДА у саботажі. Ситуація загострилася до блокади музею муніципальною вартою — тоді співзасновниця організації оголосила голодування. Невдовзі активісти закликали до чергувань на місці через загрозу вандалізму.