Перейти до основного вмісту

Міжнародний день театру 27 березня: від корифеїв до «Березоля» і сцени у 2026-му

Міжнародний день театру 27 березня: від корифеїв до «Березоля» і сцени у 2026-му

27 березня весь світ відзначає Міжнародний день театру — свято режисерів, акторів, драматургів, сценографів і всіх, хто творить сцену. Міністерство культури України нагадало про чотири ключові дати в історії вітчизняного театру: від заснування театру корифеїв у 1882 році до творчої лабораторії «Березіль» Леся Курбаса у 1922-му.

27 Березня 2026 о 17:20|Суспільство|⏱ 4 хв читання|Поділитися:
Глядачі в залі Київського академічного театру оперети на виставі, Міжнародний день театру
Фото: Міністерство культури України | 1920×1080

Як у 1882 році Кропивницький заклав основу українського театру

Театр корифеїв — перший професійний україномовний театральний колектив — заснував Марко Кропивницький у 1882 році. Режисерові вдалося зібрати в одній трупі провідних майстрів сцени того часу: братів Тобілевичів — Івана Карпенка-Карого, Панаса Саксаганського і Миколу Садовського — а також Марію Заньковецьку, яка незабаром стала зіркою українського театру.

Перші вистави розпочалися постановкою «Наталки Полтавки». Саме тоді на професійну сцену вперше вийшла Марія Заньковецька — в ролі головної героїні. Вже після перших виступів трупа Кропивницького привернула широку глядацьку увагу і довела, що українська сцена здатна існувати як повноцінне мистецьке явище.

Театр корифеїв гастролював Україною та Росією в умовах цензурних обмежень, відстоюючи право на україномовне мистецтво. Його діяльність заклала фундамент, на якому виросли наступні покоління театральних діячів. Саме з театру корифеїв вийде Микола Садовський, якому судилося зробити наступний якісний крок у розвитку київської сцени.

Перший стаціонарний театр у Києві: реформа 1907 року

У 1907 році Микола Садовський заснував у Києві перший стаціонарний україномовний театр. До цього українські трупи існували лише у форматі гастрольних колективів — поява постійної столичної сцени стала справжньою реформою в культурному житті міста.

На сцені театру Садовського поєднувалися твори з різних традицій: поряд із українською драматургією Лесі Українки та Володимира Винниченка йшла і європейська класика. Це відкрило нові обрії для глядачів і акторів, а також сформувало репертуарний стандарт, якого досі дотримуються великі театри країни.

Театр Садовського проіснував до 1919 року. Після його закриття корифеї поступово оформилися в окремі трупи, а столична сцена вступила в добу радикальних пошуків нової художньої мови — і знайшла її у творчості Леся Курбаса.

«Молодий театр» Курбаса і злам театральної традиції

У 1917 році режисер Лесь Курбас заснував у Києві студію молодих акторів. З неї виріс «Молодий театр» — творчий осередок, що свідомо відмовився від побутового реалізму й звернувся до нових форм: символізму, експресіонізму, пластичної сцени. Саме з «Молодого театру» беруть початок кілька сучасних українських театральних традицій, повідомляє Міністерство культури України.

Курбас розробляв власну систему підготовки актора, засновану на точності ритму й виразності тіла — що різко контрастувало з тогочасними академічними підходами. Його метод залишається актуальним і досі: окремі вправи з арсеналу курбасівської школи використовуються в сучасних театральних студіях.

Спадщину «Молодого театру» сьогодні продовжують київські театральні колективи. Зокрема, як ми раніше писали, Молодий театр готує прем’єру про останнє літо Сари Бернар — виставу, яка стане черговим прикладом живого театрального пошуку в столиці.

«Березіль» — театральна лабораторія 1920-х

У 1922 році Лесь Курбас створив мистецьке об’єднання «Березіль» — не просто театр, а повноцінну творчу лабораторію. Тут формувалася нова система акторської підготовки, розроблялися принципи ритму, монтажу та сценічної дії. «Березіль» став центром інтелектуального й художнього пошуку 1920-х років і здобув широке визнання.

Репертуар об’єднання охоплював авангардні постановки й сміливі переосмислення класики. «Березіль» ставив питання, що хвилювали суспільство, мовою сцени — і саме тому опинився в полі зору радянської влади, яка у 1933 році ліквідувала колектив.

Проте спадщина «Березоля» не зникла: принципи, закладені Курбасом, вплинули на кілька поколінь українських режисерів і досі лишаються точкою відліку в розмовах про новаторство на сцені.

Театр у час повномасштабної війни: сцена і суспільство

Після початку повномасштабного вторгнення 2022 року київські театри опинилися перед вибором: зупинитися або продовжувати. Більшість обрала другий шлях. Столичні колективи давали прем’єри, виступали для військових і глядачів, а сцена перетворилася на місце підтримки суспільства в найважчі часи.

Театр у воєнний час перестав бути лише розвагою — він став формою культурного спротиву й способом говорити зі світом мовою мистецтва. У квітні 2026 року в Києві стартує культурний тиждень з понад 50 подіями, зокрема театральними виставами та арттерапевтичними заходами.

Театр залишається місцем живої емоції, чесної розмови й спільного переживання. У День театру — подяка всім, хто сьогодні працює для української сцени: на кону і за лаштунками.

Раніше ми писали

Як ми раніше писали, Молодий театр покаже прем’єру про останнє літо Сари Бернар. А з 30 березня у столиці стартує культурний тиждень: арттерапія та понад 50 подій.

Автор
Міжнародний день театру 27 березня: від корифеїв до «Березоля» і сцени у 2026-му
Євгеній Дубчак
Журналіст kyiv.news

Журналіст, 5 років пише та аналізує актуальні події. За освітою маркетолог (Державний торговельно-економічний університет), що дає свіжий погляд на міські процеси. Висвітлює новини столиці з різних перспектив, цінуючи можливість представляти різні точки зору.

Усі статті автора →