Перше світло Києва: історія ЦЕС
Будівлю Центральної електричної станції зводили у 1898-1900 роках за проектом архітекторів Г. Шеєля та Ф. Шеффеля. Автором первинного проекту був цивільний інженер Володимир Безсмертний — український архітектор, який згодом став головним архітектором Києва у 1922-1931 роках.
Створення потужної електростанції було викликане зростанням попиту на електроенергію. Наприкінці XIX століття Київ входив до п’яти міст Російської імперії, де поряд з газовим використовувалося електричне освітлення.
Розміщення електростанції на Подолі, на березі Дніпра, зумовила необхідність використання великої кількості води для технічних потреб. У 1900 році станція почала виробляти змінний трифазний електричний струм високої напруги — 2200 вольт.
Технічний музей зі збереженими інтер’єрами
ЦЕС є єдиною в Україні загальноміською електричною станцією, що збереглася до наших днів. У будівлі залишилися автентичні інтер’єри та обладнання XIX-XX століття.
Протягом 1902-1905 років станцію значно розширили: встановили п’ять парових котлів системи «Гере», дві вертикальні парові машини фірми «Тозі» по тисячу кінських сил кожна з генераторами трифазного струму. У 1903-1906 роках додали перший турбогенератор фірми «Броун, Бовері і К°» потужністю 1,5 тисячі кВт.
До 1917 року Центральна електростанція постійно збільшувала потужності. У 1913-му вона мала потужність 16275 кВт, поступаючись лише Московській та Санкт-Петербурзькій станціям.
Що каже закон про доступ до пам’яток
Стаття 12 Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлює: «Власник пам’ятки зобов’язаний за погодженням з органами охорони культурної спадщини організувати доступ до пам’ятки з метою її екскурсійного відвідування». Порядок доступу встановлюється охоронними договорами.
ЦЕС внесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Будівля знаходиться на території Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ», який очолює з квітня 2025 року Роман Маленков — краєзнавець, засновник проєкту «Україна Інкогніта».
Серед завдань ДІАЗ — популяризація пам’яток заповідника та забезпечення доступу громадян до культурної спадщини на його території.
Наукова лабораторія замість музею
Після Другої світової війни ДЕС-1 (так перейменували ЦЕС) передали Академії наук УРСР. У будівлі розмістили лабораторію Науково-дослідного інституту електродинаміки, де проводили випробування експериментальної установки магніто-динамічних генераторів.
Зараз станція є відділенням Інституту теплоенергетичних технологій Національної академії наук України. Більшість котлів та турбогенераторів демонтовано, вивільнені приміщення пристосовано для проведення досліджень.
Системне питання доступу до пам’яток НАН
НАН України є балансовим власником значної кількості об’єктів культурної спадщини в Києві та по всій Україні. Частина з них використовується як наукові установи, що ускладнює організацію екскурсійного доступу для громадян.
До комплексу ЦЕС також входить берегова водогінна насосна станція на Набережно-Хрещатицькій, 8, споруджена у 1909-1910 роках. Вона також є пам’яткою архітектури, але доступ до неї обмежений.
Чому це важливо знати
ЦЕС на Андріївській — унікальний зразок промислової архітектури кінця XIX століття та фактично технічний музей з автентичним обладнанням. Кияни не можуть побачити це свідчення індустріальної історії міста у власній столиці, попри законодавче право на доступ до культурної спадщини. Питання балансу між науковою діяльністю установ НАН та громадським доступом до пам’яток потребує системного вирішення на рівні міської влади та Департаменту охорони культурної спадщини КМДА.
Джерела:
Оглядач київських новин Журналіст, пише про інфраструктуру Києва, транспорт, міське планування, а також висвітлює теми криміналу та корупції.
Усі статті автора →
