Що сталося з похованням Гурецького

За словами Дмитра Перова, замість запрошення кваліфікованих реставраторів для збереження автентичності історичної пам’ятки, виконавці робіт вирішили діяти самостійно. Результатом стали розкидані уламки історичної київської цегли, розбита могильна плита та знищена декоративна ліпнина каплиці родини Гурецьких.

Позиція громадського активіста

«Наскільки такі роботи відповідають меті збереження — судіть самі. Черговий раз ми втрачаємо цінні сторінки нашої історії через нерозуміння цінності», — зазначив Перов. Він провів паралель з недавнім випадком на Рівненщині, де розібрали козацьку церкву заради будівництва нового храму з більшою місткістю.

Позиція католицької парафії

Римсько-католицька парафія святого Миколая заявила, що проводить «відновлювальні роботи» каплиці родини Гурецьких з усіма необхідними дозволами, категорично заперечуючи руйнування. Представники парафії стверджують, що споруда перебувала в занедбаному стані та використовувалася як звалище. Однак Дмитро Перов наголошує, що навіть якщо парафія мала якісь дозволи, вони точно не були погоджені з Департаментом охорони культурної спадщини КМДА та Мінкультом, які є профільними органами для таких робіт на об’єктах історичної спадщини.

Історична цінність втрачених елементів

Людвік Гурецький (1825–1885) був професором Університету Святого Володимира та відомим дерматологом. У 1871 році він провів першу в Києві вакцинацію проти віспи, врятувавши тисячі життів. Його поховання на польській ділянці Байкового кладовища було важливим елементом культурної спадщини столиці.

Чому це важливо знати

Випадок демонструє системну проблему збереження історичних пам’яток в Україні, коли під виглядом «відновлення» відбувається фактичне знищення автентичних елементів. Відсутність належного контролю з боку профільних департаментів дозволяє проводити несанкціоновані роботи на об’єктах культурної спадщини. Байкове кладовище, де поховані видатні діячі науки та культури різних національностей, потребує посиленої охорони та професійного підходу до реставрації, а не самодіяльних «покращень», які призводять до незворотних втрат історичної пам’яті.