Скільки поверхів мають будинки і чим вони відрізняються

Будинок, що частково виходить фасадом на Межигірську, — триповерховий. Два нижні поверхи є «рідними», тобто зведеними під час первісного будівництва наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. Третій поверх — пізніша радянська надбудова, характерна для повоєнного Києва, коли дефіцит житла змушував нарощувати поверховість існуючих будівель. Така практика була масовою: після Другої світової війни радянська влада надбудовувала верхні поверхи по всьому Подолу, щоб збільшити житловий фонд без нового будівництва.

Сусідній будинок, навпаки, від самого початку був триповерховим. Обидві споруди — типові для подільської забудови того періоду цегляні прибуткові будинки, зведені у стилі історизму. Перші поверхи від початку призначалися під крамниці та торговельні приміщення. Горішні — для проживання власників або здачі в оренду мешканцям — чиновникам, ремісникам, торговцям.

Чому дві будівлі мають одну адресу

Від початку за цією адресою була одна садиба, яка, вірогідно, забудовувалася у кілька етапів. Будинки, зведені з невеликим часовим проміжком, отримали від неї спільну адресу — Верхній Вал, 34/13. Зазвичай у подібних випадках будівлі отримують літерну індексацію: до номера додають літери «а», «б» тощо. Однак у цьому випадку такого розмежування з невідомих причин не відбулося.

Подібна ситуація не є унікальною для київського Подолу, де історична забудова формувалася впродовж багатьох десятиліть, а межі садиб і адресація змінювалися неодноразово — особливо після масштабної пожежі 1811 року, коли весь район перепланували за проєктом інженера-архітектора Вільяма Гесте. Тоді подільські вулиці випрямили, а старі межі ділянок часто не збігалися з новою сіткою. Це й могло стати причиною подвійної адресації.

Що було на цьому місці до забудови

Історія цієї ділянки сягає значно далі за ХІХ століття. Відомо, що колись на теренах садиби за адресою Верхній Вал, 34/13 було поховання жертв епідемії моровиці (чуми) 1770–1771 років. Та епідемія стала однією з найбільших катастроф для Києва: за різними оцінками, вона забрала життя тисяч городян, а поховання облаштовували на околицях тогочасного міста — зокрема й на Подолі.

Пізніше, коли загроза зараження минула, на місці поховань розбили фруктовий сад. І лише згодом, наприкінці ХІХ століття, ділянку забудували прибутковими будинками — відповідно до загального розвитку подільської забудови того періоду. Такий перехід від кладовища до саду і далі до житлової забудови — досить характерний для Києва сценарій: місто поступово поглинало колишні околиці разом з усіма їхніми шарами.

Як формувався Верхній Вал

Вулиця Верхній Вал — одна з найстаріших магістралей київського Подолу. Її назва походить від земляних валів, насипаних на берегах річки Глибочиці ще за часів литовсько-польського панування. Ці вали спочатку виконували оборонну функцію, а пізніше захищали місцевість від розливів. Разом із вулицею Нижній Вал вони складали єдину магістраль-бульвар, розділену так званою Канавою — руслом злиття річок Киянки та Глибочиці.

Остаточна забудова вулиці сформувалася наприкінці ХІХ століття. Переважно це були дво-чотириповерхові купецькі будинки, де перші поверхи використовувалися як крамниці та склади, а верхні — як житло. Будинки на Верхньому Валу, 34/13 — характерний приклад цієї забудови, що дійшла до наших днів у відносно збереженому вигляді.

Чому подільські прибуткові будинки потребують уваги

Подільська забудова межі ХІХ–ХХ століть — один із найцінніших шарів архітектурної спадщини Києва. Прибуткові будинки того періоду формують неповторне обличчя історичного Подолу, однак їхній стан часто залишається незадовільним. Частина будівель потребує реставрації, а окремі й досі перебувають у правовій невизначеності щодо власності та відповідальності за утримання.

Водночас такі будинки зберігають унікальні історичні шари: від середньовічних поховань до купецького побуту ХІХ століття та радянських надбудов. Кожна така адреса — це мікроісторія міста, яка заслуговує на увагу та документування, особливо в умовах, коли сучасна забудова поступово витісняє історичне середовище.

Раніше ми писали

Ми писали про незаконні риштування на «Хлібній лавці» на Ярославовому Валу — пам’ятці архітектури, де без дозволу КМДА встановили будівельні риштування. Також ми розповідали про конфлікт пам’яткоохоронців із забудовниками навколо цієї ж будівлі. Крім того, ми аналізували взаємодію сучасної та історичної архітектури Києва.