Від фейсбучних постів до драматургії

Аліна Сарнацька почала активно писати в армії для виживання свого підрозділу. Пости у фейсбуці спонукали людей донатити на потреби роти вогневої підтримки, де вона служила бойовим медиком. Це щоденне писання сформувало її авторський голос та ритм діалогів.

«Я почала писати щодня дуже багато заради виживання нашого підрозділу. Це класна школа. Коли люди кажуть, у мене класні діалоги, і можливо, це талант, я відповідаю, що це не талант. Це роки, коли я в армії писала щодня», — розповіла драматургиня.

Після повернення з фронту наприкінці 2024 року Сарнацька планувала писати художні тексти, але Ольга Мурашко з театральної спільноти переконала її вступити на курс драматургії Театру ветеранів. Там вона зустріла свого вчителя — драматурга Максима Курочкіна, який не дав їй припинити писання.

Критика «соціалочки» у літературі

Сарнацька різко критикує практику виділення літератури військових в окрему категорію. На її думку, це створює штучну нішу, до якої ставляться з жалістю, а не як до рівноправного мистецтва.

«Я вважаю, що не має бути окремої військової літератури, адже після війни залишаться лише сильні тексти — і не має значення, ким був автор у 2022 році. А спільнота військових драматургів нині — це простір підтримки й братерства, а не окремий літературний жанр», — наголошує вона.

Драматургиня описує ситуацію, коли на книжкових фестивалях ставлять окремі стенди з літературою військових, і люди заходять туди «з таким спеціальним виразом обличчя, ніби вони зайшли в палату до важкохворого». Це, на її думку, неправильний підхід до оцінки творчості.

П’єси про війну та людей

Сарнацька працює з документальним досвідом та автофікшном, пишучи про те, що їй болить. Її п’єса «Баланс» розповідає про смерть побратима Юри та шоколадку «Снікерс» у його плитоносці. «Військова мама» репрезентує звичайний день військових, щоб вони могли побачити себе на сцені.

«Місячні», прем’єра яких відбудеться 27 грудня, — це документальна п’єса про секс-працівниць, які залишились у Києві після початку повномасштабної війни, як вони працюють під час відключень світла та бомбардувань, про дружин полонених та дівчат, які продають ню-фотографії й донатять гроші на армію.

Ця вистава брала участь у фестивалі документального театру в Польщі та отримала приз глядацьких симпатій. Сарнацька пояснює, що писала її через історію жінок, щоб говорити про війну приховано, адже «пряма мова про війну вже не працює, її забагато».

Плани на майбутнє

Драматургиня виграла грант Пен і працює над другою книгою про війну та людей у війні, яка має вийти у 2026 році. Перша документальна книга вийшла на початку 2025 року у видавництві «Видавництво». Також Сарнацька завершує роботу над кандидатською дисертацією з соціальної роботи.

Серед її колег-військових драматургів вона відзначає Олександра Жугана та Антоніну Крим, які підтримують її більше за всіх. «Це справжнє братерство», — каже Сарнацька про спільноту військових письменників.

Чому це важливо знати

Погляди Аліни Сарнацької на військову літературу порушують важливе питання про те, як українське суспільство сприймає творчість ветеранів. Її досвід показує, що писання може бути не лише способом самовираження, а й інструментом виживання на фронті. Прем’єра «Місячних» 27 грудня продемонструє, як сучасна українська драматургія шукає нові способи говорити про війну через несподівані історії та персонажів.