Як з’явився гуртожиток на Саперному полі

У 1940-х роках від вулиці Тверської (нині Єжи Ґедройця) на захід проклали нову вулицю, яка спочатку отримала назву Новотверська. Її прокладали як продовження Тверської для забудови місцевості Саперне поле — території колишнього саперного полігону, що існував тут із середини XIX століття. Після ліквідації полігону район поступово перетворювався з військової зони на житлову місцевість Печерського району.

Згодом вулицю перейменували на вулицю Патріса Лумумби (1961 рік), а у 2016 році вона отримала сучасну назву — Іоанна Павла ІІ, на честь Папи Римського. У 1940–1950-х роках цю вулицю почали активно забудовувати малоповерховими будинками садибного типу. Саме тоді на розі з сучасною вулицею Ігоря Брановицького за типовим проєктом архітектора Жукова зведено чотириповерховий гуртожиток із мансардою — одну з перших капітальних споруд на Саперному полі.

Чим була унікальна ця будівля

Гуртожиток складався з двох об’ємів: прямокутного та у вигляді каре в плані. Головну роль у композиції відігравав прямокутний об’єм, звернений чоловим фасадом до вулиці. Його увінчував характерний щипець-фронтон — декоративний елемент, нетиповий для масової забудови радянського часу. Саме цей фронтон надавав будівлі індивідуальності й привертав увагу перехожих.

В оформленні споруди архітектор використав елементи європейського маньєризму-бароко XVII століття. Це надавало будівлі виразного історизму і вирізняло її серед типової забудови Саперного поля. Такий підхід був характерний для сталінської архітектури 1940–1950-х років, коли типові проєкти нерідко наділяли декоративними деталями з минулих епох, створюючи ілюзію історичної тяглості та наступності архітектурних традицій.

Поєднання двох об’ємів різної конфігурації — прямокутного та у формі каре — створювало складну просторову композицію, яка організовувала забудову кварталу. Фасадний об’єм формував фронт вулиці, а каре за ним утворювало замкнений внутрішній двір. Така планувальна схема була типовою для гуртожитків того часу і дозволяла раціонально використовувати територію ділянки, одночасно забезпечуючи мешканцям приватний простір.

Чому зникла будівля і що стало на її місці

У квітні 2015 року гуртожиток розібрали. На його місці забудовник запланував зведення 24-поверхового житлового будинку. Така заміна — чотириповерхова будівля з декором замість багатоповерхового житлового комплексу — стала ще одним прикладом того, як Київ втрачає архітектурну спадщину повоєнних десятиліть заради комерційної забудови.

Будівлі 1940–1950-х років часто залишаються поза увагою охоронців пам’яток, адже формально не мають статусу об’єктів культурної спадщини. Водночас саме вони формують історичне обличчя багатьох київських кварталів. Їхній людський масштаб, декоративне оздоблення та вписаність у рельєф створюють неповторну атмосферу, яку неможливо відтворити новобудовами. Коли їх зносять, зникає не лише конкретна споруда, а й фрагмент міської історії та характеру забудови цілої епохи.

Скільки ще історичних будівель втрачає Київ

Знесення гуртожитку на Іоанна Павла ІІ — далеко не поодинокий випадок. Щороку столиця втрачає будівлі, що визначали її архітектурний характер упродовж десятиліть. Нещодавно на Набережно-Хрещатицькій почали розбирати Подільський млин 1907 року. До цього Київ втратив найстаріший будинок біля Майдану — пам’ятку, де бував Шевченко. На Саксаганського, 83, історичну будівлю 1882 року знесли і замінили макетом.

Проблема полягає в тому, що значна частина київської забудови першої половини ХХ століття не має охоронного статусу. Без нього власники і забудовники мають законне право зносити будівлі та зводити на їхньому місці багатоповерхові комплекси. Процедура надання статусу пам’ятки складна і тривала, а забудовники часто встигають розібрати будівлю раніше, ніж активісти або міська влада домагаються її захисту. Кожна така втрата незворотно змінює силует кварталу, масштаб вулиці та загальне сприйняття міського середовища.

Раніше ми писали

Тема втрачених київських будівель залишається гостро актуальною. Нещодавно ми розповідали про гауптвахту Печерської фортеці — будівлю XVIII століття біля Лаври, яку місто також втратило. На Саксаганського знесену пам’ятку 1882 року замінили макетом. А на Контрактовій площі стартував проєкт «Втрачений Київ», перший об’єкт якого — собор Мазепи.