Навіщо млину потрібна була власна електростанція?

На початку ХХ століття київські млини активно використовували парові машини для виробництва борошна. Однак парові двигуни давали значні викиди диму, що створювало екологічні та санітарні незручності в міській забудові. Саме тому власник млина вирішив перейти на більш сучасну технологію — дизельні установки.

У 1912 році за проектом архітектора О. Вербицького на ділянці за конторою млина, відступивши від червоної лінії вулиці, збудували окрему дизель-моторну станцію. Вона мала три дизельні установки загальною потужністю 1180 кінських сил. Щоб уникнути підвищеної вібрації від потужних двигунів, інженери застосували нестандартне рішення: дизель-мотори встановили на пробкових подушках — своєрідних амортизаторах того часу.

Як виглядала будівля і що робило її унікальною?

Архітектурне рішення станції вражало своєю нетиповістю для промислової споруди. Вербицький обрав неоготичний стиль, що дисонував із суто утилітарним призначенням будівлі, але чудово гармоніював із загальним ансамблем комплексу млина з елеватором на Поштовій площі.

Головний фасад, звернений у двір, нагадував середньовічну базиліку. Архітектурними акцентами стали шпилі та щипець — декоративний трикутний елемент над фасадом, — які надавали споруді особливої виразності та характеру. Поєднання індустріальної функції з витонченою готичною формою робило цю будівлю справжньою архітектурною перлиною промислового Києва.

Яку долю пережила споруда після Другої світової війни?

Повоєнна реконструкція суттєво змінила вигляд будівлі. Головний корпус млина Бродського був зруйнований під час бойових дій, і на місці примикання до нього станція отримала новий фасад. Відтоді оригінальну неоготичну архітектуру можна було побачити лише з боку двору — з вулиці споруда втратила свій первісний вигляд.

Попри зміни зовнішнього вигляду, будівля продовжувала активно використовуватися. З 1940 року тут розміщувався Науково-дослідний інститут зерна, з 1946-го — лабораторна база заводу «Електроприлад». Згодом у стінах колишньої дизельної станції знайшли місце гуртожиток ВАТ «Електроприлад» і ресторан. Таким чином, промислова пам’ятка початку ХХ століття ще десятиліттями лишалася частиною міського життя.

Чому будівлю знесли і що постало на її місці?

У 2005 році дизель-моторна станція млина Бродського була знесена. Причиною стало будівництво готелю «Fairmont» на Набережно-Хрещатицькій вулиці. Знесення викликало обурення серед істориків та краєзнавців, адже споруда, незважаючи на часткові повоєнні зміни, зберігала значну архітектурну та історичну цінність.

Цей випадок є одним із багатьох прикладів, коли Київ у 2000-х роках втрачав історичні будівлі заради комерційної забудови. Як ми раніше писали, на Печерську тривають роботи з руйнування палацу Розумовського — ще одна болюча сторінка у знесенні київської архітектурної спадщини. Крім того, як ми раніше писали, будинок митрополита у Голосієві теж знесли у 2008-му заради нової забудови — і таких прикладів у місті чимало.

Чому це важливо знати

Дизель-моторна станція млина Бродського — наочний приклад того, як Київ безповоротно втрачає унікальні зразки промислової архітектури початку ХХ століття. Знання про знесені пам’ятки допомагає містянам усвідомити реальну ціну комерційної забудови та сформувати громадський запит на збереження того, що залишилося. Без пам’яті про втрачене неможливо захистити те, що ще існує.

Раніше ми писали

Як ми раніше писали, будинок 1840-х на бульварі Шевченка, 30 знесли у березні 1998 року — одна з перших гучних архітектурних втрат Києва нової доби. Також ми розповідали, що на Печерську руйнують палац Розумовського — ця болюча тема досі не вирішена.