Головний фільм вечора: «Сьогодні – кожного дня»

«Сьогодні – кожного дня» (1966) Володимира Савельєва створювали на замовлення студії закордонного обміну Центрального телебачення СРСР. Фільм демонструє будні артистів Київського Державного Академічного театру опери і балету імені Тараса Шевченка.

Стрічка показує, як щоденні репетиції балету плавно переходять у майже армійську муштру й завершуються виступом на сцені. Серед танцівниць виділяється центральний образ 26-річної української балерини Елеонори Стебляк.

Саме її за кілька років обрав режисер Юрій Лисенко на роль Лесі Українки в байопіку до 100-річчя від народження письменниці. Утім, і режисера, і балерину згодом замінили — фільм «Іду до тебе» (1971) зняв Микола Мащенко, а Лесю Українку зіграла акторка Алла Демиденко.

Дипломна робота майстра операторської школи

Часто стверджують, ніби кінопроби «Київських фресок» (1966) Сергія Параджанова стали дипломним фільмом оператора Олександра Антипенка. Насправді саме «Сьогодні – кожного дня» — талановита стрічка, з якою випускався майстер української операторської школи.

Фільм змонтували зі знятих проб, які Параджанов оформив у короткометражку. Ці кадри збереглися попри цензуру завдяки статусу дипломної роботи.

П’ять фільмів — п’ять історій

Програма студентського поетичного кіно включає п’ять робіт 1966–1972 років. Кожна стрічка по-різному розвивала поетичну манеру свого часу та традиції майстрів, які вели курси в університетах.

За кожним фільмом стоїть своя особлива історія. Майже всі стрічки — справжні перевідкриття 2025 року, відскановані Кінолабораторією Довженко-Центру. Глядачі вперше побачать їх із нових копій у високій якості.

Чому це важливо знати

Довженко-Центр оголосив 2025 рік роком поетичного кіно й проводить масштабне дослідження цього феномену української кінематографії. Покази студентських робіт показують, як формувалася поетична манера в українському кіно, яка згодом стала візитівкою цілого покоління режисерів. Для киян це унікальна можливість побачити рідкісні фільми, які десятиліттями були недоступні широкому глядачеві через цензуру або технічний стан плівок. Відреставровані копії дозволяють по-новому відкрити спадщину українського кіно 1960-х–1970-х років.