• Яку нову зброю розробила Україна?
  Крилата ракета FP-5 «Фламінго» з дальністю 3000 км, швидкістю 900 км/год та боєголовкою понад тонну — повністю українська розробка без обмежень на використання.
• Чому це важливо для війни?
  На відміну від Storm Shadow та ATACMS, Україна може застосовувати «Фламінго» проти будь-яких російських цілей без дозволу партнерів, що вже дало результат — Росія втрачала до 20% переробних потужностей палива.
• Скільки зброї Україна виробляє сама?
  За словами президента Володимира Зеленського, Україна виробляє близько 60% власного озброєння через непередбачуваність західних постачань.

Що таке «Фламінго» і чим вона унікальна?

FP-5 «Фламінго» — повністю українська крилата ракета компанії ТОВ «Fire Point». Її силова установка поєднує ракетний двигун із радянським турбовентиляторним, прикрученим зверху. Частину цих двигунів інженери буквально викопали зі сміттєзвалищ — використали те, що залишилося від радянської епохи. Перші прототипи фарбували в рожевий, щоб легше знаходити після тестових польотів — звідси й назва «Фламінго».

Технічні характеристики:

• Дальність: 3000 км (вдвічі більше за Tomahawk)
• Швидкість: до 900 км/год
• Боєголовка: понад 1 тонна (вдвічі більше за Tomahawk)
• Вартість: близько $50 000 (як Tomahawk)

Критична відмінність — повний контроль України над застосуванням. Коли Британія та Франція місяцями обмежували використання Storm Shadow лише цілями в межах України, а США досі не дозволили застосовувати Tomahawk, «Фламінго» може атакувати будь-які російські об’єкти без узгодження з партнерами.

Які цілі атакує Україна і який ефект?

Пріоритетними цілями стали російські нафтопереробні заводи, особливо установки каталітичного крекінгу — їх Росія імпортує із Заходу, а санкції заблокували купівлю нових. Без цих установок переробка нафти стає неможливою.

Результати атак відчутні: Росія втрачала до 20% переробних потужностей, а ціни на паливо на автозаправках зросли на 10%. Наприклад, у березні 2024 року удари по НПЗ у Рязані спричинили масштабні пожежі, що вивели з ладу частину заводу на місяці.

Ця стратегія б’є по двох напрямках: позбавляє російську армію палива на фронті та скорочує бюджетні доходи від експорту нафтопродуктів. Для України, чиї союзники з побоюванням реагують на кожен удар по російській території, можливість самостійно обирати цілі — питання виживання.

Як Україна робить дрони швидше та дешевше за Росію?

Компанія ТОВ «Fire Point» також виробляє ударні безпілотники FP1 та FP2 — українську версію «Шахедів». FP1 регулярно атакують цілі глибоко в Росії, включно з об’єктами в районі Москви. FP2 з боєголовкою 105 кг створюють настільки потужні вибухи, що їх іноді плутають з американськими ракетами.

Секрет ефективності — швидкість та ціна:

• Крила виготовляють за кілька годин
• Фюзеляж з пластику та вуглецю — за 30 хвилин
• Вартість: близько $50 000

Для порівняння: російські «Шахеди» коштують від $80 000 до $250 000 за різними оцінками. Українські дрони в п’ять разів дешевші — і саме тому їх можна виробляти масово.

Секрет простий — виробництво зі звичайних матеріалів. Легкі корпуси склеюють на вуглецевих принтерах за кілька годин, використовують двигуни від газонокосарок та навігаційні системи з відкритим кодом. Технологія доступна, швидка та масштабована.

«Коли ствол тобі приставлений до голови, ти не думаєш про стандарти, ти думаєш — це має працювати», — каже Іна Терех, технічний директор Fire Point. «Величезне досягнення українського уряду — максимально зменшити бюрократичний тиск, щоб технології могли розвиватися. Ми не намагалися відповідати стандартам НАТО на папері. Ми робили зброю, що працює на фронті».

Єдине, на чому не економлять — електроніка. Системи навігації та наведення мають бути достатньо розумними, щоб обходити російські засоби радіоелектронної боротьби. Це критично, бо Україна збиває близько 90% російських «Шахедів» — тому припускають аналогічний відсоток втрат і своїх дронів. Щоб прорватися крізь російську ППО, дрони мають бути водночас дешевими (щоб масово запускати) та розумними (щоб долати РЕБ).

Чому Україна змушена робити зброю сама?

Після незалежності 1991 року Україна мала третій у світі ядерний арсенал та виробляла 30% радянського озброєння. Київ випускав легендарні літаки Антонов, протитанкові та зенітні ракети. Харків робив танки, а 40 університетів готували ракетних інженерів, яких наймали по всьому світу. Україна була однією з найпотужніших оборонних держав планети.

У 1994-му її переконали все це здати. В обмін на відмову від ядерної зброї США, Велика Британія та Росія підписали Будапештський меморандум — гарантії безпеки України. Пізніше приєдналися Китай та Франція. Але лише Україна повірила, що ці папери щось варті. Решта розуміла — меморандум не має юридичної сили міжнародного договору.

Результат передбачуваний: за десять років оборонна промисловість згорнулася з трьох мільйонів працівників до менш як мільйона. Коли Росія вторглася у 2014 році, заіржавілу армію рятували здебільшого приватні добровольчі батальйони — держава виявилася неготовою захищатися.

Десять років потому картина інша. Україна покладається на оборонні стартапи нового покоління. ТОВ «Fire Point» виробляє «Фламінго» та ударні дрони. General Cherry штампує тисячі дронів-перехоплювачів щотижня. У таємних цехах по всій країні 3D-принтери працюють цілодобово, виробляючи напівавтономні квадрокоптери для перехоплення російських ракет над містами. Те, що держава втратила за десятиліття бездіяльності, приватний сектор відбудовує за роки війни.

Що означає нова українська зброя для Європи?

Українська оборонна промисловість офіційно коштує лише $1 млрд — менше, ніж річний бюджет однієї великої європейської оборонної компанії. Але вона стрімко зростає під тиском війни. Приклад — дрони General Cherry «Bullet», що злітають вертикально як ракети та розганяються понад 200 км/год, перехоплюючи російські «Шахеди» над українськими містами щоночі.

У галузі панує зростаюча впевненість. Вона йде не лише від швидкого росту та бойових успіхів. А й від усвідомлення факту, про який у Європі ще не говорять голосно: Україна вже має найбоєздатнішу армію континенту. Три роки повномасштабної війни, мільйони випущених снарядів, тисячі збитих цілей — це досвід, якого немає в жодної армії НАТО. А досвід від поля бою до конструкторського бюро означає, що Київ може стати домінуючою силою в майбутньому європейської оборонки.

«Ми всі маємо дорости та будувати власну безпеку власними руками, — каже Іна Терех. — Урок, який ми вивчили в Україні — треба диверсифікувати джерела зброї та покладатися на себе. Треба розраховувати на власні ресурси. І це саме те, що має зробити Європа, поки не пізно».

Часті питання

• Чи відповідає «Фламінго» стандартам НАТО?
  Ні, і це навмисно. ТОВ «Fire Point» не фокусувалася на відповідності стандартам НАТО, а на ефективності зброї на фронті. Результат — дуже ефективна зброя без бюрократичних обмежень.
• Скільки коштує виробництво українських дронів порівняно з російськими?
  Українські FP1/FP2 коштують близько $50 000, тоді як російські «Шахеди» — від $80 000 до $250 000. Це дає Україні економічну перевагу в «дроновій війні».
• Чому західні партнери обмежують використання своєї зброї?
  Велика Британія, Франція та США місяцями забороняли атаки Storm Shadow та ATACMS по російській території, побоюючись ескалації. Це змусило Україну створювати власну далекобійну зброю без обмежень.

Чому це важливо знати

За три роки повномасштабної війни Україна пройшла шлях від держави, яку в 2014-му рятували добровольчі батальйони, до країни з найбоєздатнішими збройними силами на континенті та власною далекобійною зброєю. Виробництво «Фламінго» з дальністю 3000 км та десятків тисяч дронів показує: коли союзники обмежують доступ до зброї, Україна створює власну — швидше, дешевше та без політичних обмежень на застосування.

Для європейської безпеки це урок, який поки ігнорують. Економіка ЄС у дев’ять разів більша за російську, сукупні оборонні бюджети країн-членів — вчетверо вищі. Технічно Європа може витрачати на озброєння значно більше за Росію. Але не робить цього — покладаючись на американські гарантії, які за Трампа стають непередбачуваними.

Натомість Україна стартапами із 3D-принтерами та двигунами від газонокосарок доводить: навіть критичний брак ресурсів можна компенсувати інновацією, коли ставка — виживання нації. Досвід, здобутий від траншей до конструкторських бюро, вже формує майбутнє європейської оборонної промисловості. Питання — чи встигне Європа це усвідомити.

Джерело: The Independent