Москва і Пекін – як «опора стабільності» у хаотичному світі

У своїх публічних заявах у Кремлі обидва лідери позиціонували Росію та Китай як «стражів стабільності та історичної пам’яті».

Візит Сі до Москви є частиною окремої державної поїздки, організованої з нагоди параду на Червоній площі, запланованого на 9 травня.

На святкуванні, де очікують близько 25 світових лідерів, Сі Цзіньпін посяде центральне місце. Показово, що серед запрошених переважають представники авторитарних режимів, включно з президентами Венесуели, Куби, Екваторіальної Гвінеї та Білорусі.

Альтернатива Заходу — «справедливий багатополярний світ»

Відкриваючи переговори, Сі Цзіньпін охарактеризував сучасні відносини між Пекіном і Москвою як «більш спокійні, впевнені, стабільні та стійкі». У своїй промові він представив обидві держави захисниками «справедливого і чесного світового порядку». За його словами, Китай і Росія спільно протидіють «односторонності та знущанню з боку сильних країн» — формулювання, що недвозначно вказує на Сполучені Штати.

У своєму виступі голова КНР також апелював до історичних жертв, принесених Китаєм та Радянським Союзом під час Другої світової війни. Сі Цзіньпін символічно пов’язав ці історичні випробування із сучасним протистоянням — насамперед зі США та американською торговельною війною проти Китаю, представляючи минулі страждання як джерело нинішньої стійкості обох держав.

Російський президент розвинув цю наративну лінію, підкресливши, що Росія і Китай «твердо стоять на сторожі історичної правди» та активно «протистоять сучасним проявам неонацизму та мілітаризму». Ця риторика, вже традиційна для Кремля, чітко спрямована на легітимізацію військової агресії проти України через фальшиві звинувачення та маніпуляції історичною пам’яттю.

«Перемога над фашизмом, здобута ціною величезних жертв, має вічне значення», — заявив Путін. Він також додав, що Росія і Китай «захищають пам’ять про події воєнних років» і продовжують боротьбу зі «спотворенням історії».

Трамп як «дестабілізуючий» фактор

Зустріч Путіна і Сі відбувається на тлі загострення відносин з адміністрацією президента США Дональда Трампа, який повернувся до Білого дому в січні 2025 року. За минулі місяці президентства Трампа не зафіксовано жодного дипломатичного прориву — ні в переговорах щодо війни Росії проти України, ні у врегулюванні складних торговельно-економічних протиріч між Вашингтоном і Пекіном. Така патова ситуація лише посилює прагнення Москви та Пекіну до зближення.

Американсько-китайські торговельні переговори заплановані на цей тиждень у Швейцарії, тоді як бойові дії в Україні не припиняються, незважаючи на численні дипломатичні ініціативи. Путін і Сі Цзіньпін опинилися в новій геополітичній реальності, де президент США Трамп застосовує ті самі інструменти, що й вони: риторику національної ображеності та стратегії дезінформації. Втім, на відміну від своїх авторитарних візаві, американський лідер не може похвалитися значними зовнішньополітичними здобутками відтоді, як повернувся до Овального кабінету. Ця ситуація створює специфічний трикутник взаємодії, де всі три лідери використовують подібні комунікаційні тактики, але переслідують різні стратегічні цілі.

Парад як символ нового світового порядку

Військовий парад на Червоній площі 9 травня має виконати подвійну функцію: традиційної демонстрації військової потуги та водночас символічної презентації нової геополітичної осі Москва–Пекін. Від початку повномасштабної агресії проти України в лютому 2022 року міжнародна ізоляція Росії і безпрецедентні західні санкції змусили Кремль суттєво переорієнтувати свою зовнішню політику та економіку на КНР. Це зближення, зумовлене прагматичною необхідністю для Москви, перетворилося на ключовий елемент нової геополітичної доктрини обох держав.

Китай підтримав економіку РФ шляхом закупівлі нафти, постачанням товарів подвійного призначення для військової техніки та заміщенням західних брендів на споживчому ринку. Водночас, офіційний Пекін уникає прямої військової участі, не надаючи Москві озброєння.

Історична пам’ять як знаряддя мобілізації

Масштаб людських втрат СРСР у Другій світовій війні — близько 27 мільйонів загиблих — перетворив цю травматичну колективну пам’ять на один із найпотужніших емоційних і політичних чинників у сучасному російському суспільстві. Ця історична травма глибоко інтегрована в національну ідентичність і стала невід’ємним елементом державної міфології, що систематично експлуатується нинішнім режимом для мобілізації суспільної підтримки.

У сучасній Росії Путін перетворив спадщину Другої світової війни на ключовий інструмент маніпуляції суспільною свідомістю. Особливо цинічними є його безпідставні звинувачення на адресу президента України Володимира Зеленського, який має єврейське походження, у нібито «відродженні нацизму». Російським військовослужбовцям, що беруть участь у бойових діях проти України, системно навіюють месіанську місію: вони мають нібито знову «очистити світ від фашистської загрози», як їхні предки у 1940-х роках. Ця пропагандистська конструкція вимагає від військових готовності до самопожертви, аналогічної тій, що продемонстрували радянські солдати під час Другої світової війни. Таким чином створюється порочна спадкоємність між справжньою історичною боротьбою проти нацизму та неспровокованою агресією проти суверенної держави – України.

Видання The New York Times акцентує увагу на промовистому контексті цьогорічних урочистостей: святкування перемоги над нацизмом відбувається в Росії більш ніж через три роки після початку повномасштабного вторгнення в Україну. За цей період Путін здійснив радикальну трансформацію російського суспільства, запровадивши систему тотальних репресій, мілітаризації та контролю над інформаційним простором, безпрецедентну з часів пізнього СРСР. Ця історична іронія — коли відзначення перемоги над тоталітаризмом супроводжується утвердженням авторитарних практик — залишається центральним протиріччям сучасної російської політики.

Чому це важливо знати

Стратегічне зближення Росії та Китаю, прискорене як міжнародною ізоляцією Москви, так і загостренням конкуренції між Пекіном і Вашингтоном, сигналізує про формування нової авторитарної коаліції глобального масштабу. Риторично апелюючи до «справедливого багатополярного світу», цей альянс фактично підриває фундаментальні принципи міжнародної системи, заснованої на верховенстві права, інституційній прозорості та безумовній повазі до державного суверенітету.

Особливу небезпеку становить інструменталізація історичної пам’яті для легітимації агресивних воєнних дій, поширення антизахідних наративів та маніпулятивне використання термінів «фашизм» і «неонацизм» у геополітичних цілях. Ці інформаційно-психологічні операції створюють системні загрози не лише для України як безпосередньої мішені російської агресії, але й для європейської безпекової архітектури та глобальної стабільності загалом. Формування біполярної моделі світу з виразним авторитарним полюсом може мати довгострокові наслідки для міжнародних відносин у наступні десятиліття.