49 років тому в Києві створили УГГ: перша легальна правозахисна організація в УРСР
9 листопада 1976 року в Києві створили Українську громадську групу сприяння виконанню Гельсінських угод — першу легальну правозахисну організацію в Українській РСР. Її очолив письменник Микола Руденко, до складу увійшли 10 членів-засновників, серед яких генерал Петро Григоренко, юристи Левко Лук’яненко та Іван Кандиба. Група мала на меті захист прав людини та сприяння виконанню міжнародних угод, підписаних у Гельсінкі в 1975 році.
Хто увійшов до складу УГГ
Членами-засновниками Української Гельсінської групи стали 10 осіб: письменник і філософ Микола Руденко (керівник), письменник-фантаст Олесь Бердник, генерал Петро Григоренко, юристи Іван Кандиба та Левко Лук’яненко, громадська діячка Оксана Мешко, історик Микола Матусевич, інженер Мирослав Маринович, мікробіолог Ніна Строката та вчитель Олекса Тихий. Секретарем групи була дружина Миколи Руденка Раїса.
Створення легальної УГГ стало можливим завдяки Заключному акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі, підписаному в Гельсінкі в серпні 1975 року. Цим документом 33 європейські держави, включно з СРСР, США та Канадою зобов’язалися поважати «права людини й основоположні свободи, зокрема свободу думки, совісті, релігії або переконань».
Чим займалася організація
Українська Гельсінська група з перших днів наголошувала на виключно правозахисному характері своєї діяльності. Головним завданням було
«ознайомлення урядів країн-учасниць і світової громадськості з фактами порушень на терені України Загальної декларації прав людини та гуманітарних статей, прийнятих Гельсінською нарадою».
Група приймала письмові скарги про порушення прав людини на території України, опрацьовувала зібрану інформацію та поширювала її незалежно від державних кордонів. За перші три роки існування члени УГГ підготували сотні правозахисних документів — меморандуми, звернення, заяви про порушення прав конкретних людей.
Члени групи намагалися діяти в рамках радянського законодавства. У зверненні до країн-учасниць Белградської наради 1977 року вони заявляли, що не планують відокремлювати Україну від СРСР, але наголошували: за радянським законодавством Україна є суверенною державою і членом ООН, тому має захищати свої інтереси сама.
Репресії проти членів УГГ
КГБ стежив за учасниками Української Гельсінської групи з перших днів її існування. Склад групи постійно змінювався — одних членів заарештовували, на їхнє місце приходили інші. Як зазначають автори довідника «Міжнародний біографічний словник дисидентів», вступ у групу був «свідомим актом хоробрості й жертовності», бо оголошений член тримався на волі лічені тижні чи місяці.
Про Левка Лук’яненка КГБ писав, що він «після звільнення в 1976 році з ув’язнення відновив контакти з понад 100 своїми націоналістично налаштованими зв’язками». Радянська спецслужба констатувала:
«Ворожа діяльність Лук’яненка вирізняється своєю витонченістю та підступністю, чому сприяє його професія юриста і досконале знання чинного законодавства».
Попри репресії, КГБ не зміг завадити членам групи передавати документи на Захід, де їх швидко друкували в діаспорній пресі, видавали окремими збірниками, перекладали англійською та читали по радіо.
Чому це важливо знати
Українська Гельсінська група заклала ненасильницьку, легальну та правову основу для здобуття українцями незалежності, демократії та поваги до прав людини. Діяльність УГГ стала важливою частиною українського правозахисного руху, національно-визвольної боротьби, а документи групи інформували міжнародну спільноту про порушення прав людини в УРСР. До 40-річчя створення УГГ Центр досліджень визвольного руху (ЦДВР) спільно з Архівом СБУ опублікували колекцію розсекречених документів КГБ про діяльність організації за 1976–1987 роки.
Джерела:
