Що таке Decentraland і навіщо його вивчати

Щоб зрозуміти масштаб дослідження, треба спершу уявити, що таке Decentraland. Це один із перших децентралізованих цифрових світів, запущений 2019 року. Він складається з 90 601 ділянки землі — «лендів», кожна розміром 16 на 16 метрів у координатній сітці. Власність на землю там підтверджується NFT-токенами на блокчейні Ethereum: купив токен — отримав ділянку. Де завгодно в цьому просторі можна з’явитися миттєво: без машини, без метро, без витрат часу. Просто — раз — і ти вже там.

Саме ця відсутність транспортних витрат і зробила Decentraland ідеальною лабораторією. Фізичний світ людської мобільності вчені вивчають уже давно: є закони про те, як далеко люди ходять, чому повертаються додому, чому найдорожча нерухомість — у прохідних місцях. Але всі ці закони будувалися на припущенні, що переміщення коштує — часу, грошей, зусиль. Що буде, якщо прибрати це припущення? Відповідь виявилася несподіваною.

Як збирали дані — і чому цифри вражають

Команда дослідників — Кішор Васан, Мартон Каршаї та Альберт-Ласло Барабаші — зібрала дані про переміщення користувачів у два сеанси: з 15 березня до 7 серпня 2022 року (перший набір) і з 8 серпня до 19 вересня 2022 року (другий). Разом — 163 770 користувачів і приголомшливі 251 643 262 зафіксованих переміщень. Точність запису: кожні десять секунд.

Паралельно дослідники відстежили тих самих користувачів у блокчейн-просторі: їхні купівлі NFT на Ethereum (1 165 310 NFT від 23 827 різних контрактів) і на Polygon (3 112 300 NFT від 54 918 контрактів). Це дало змогу простежити «мобільність» однієї й тієї самої людини одразу в двох вимірах: у просторі мапи Decentraland і в просторі NFT-контрактів. Щось схоже на те, якби ви одночасно бачили, де людина гуляє містом і якими магазинами вона цікавиться в інтернеті.

Парадокс № 1: безкоштовна свобода нікуди не веде

Перший і найголовніший результат: попри повну відсутність фізичних бар’єрів, люди досліджували лише мізерну частку метавсесвіту.

Типовий користувач відвідав 18 ділянок — менш ніж 1% від усіх доступних 90 601. Найактивніший з усіх учасників дослідження побував на 2 973 ділянках — це лише 3,2% простору.

Цікава деталь: ті, хто мав у метавсесвіті власність або цифрову валюту, досліджували вдвічі більше — в середньому 39 локацій. Ті, хто прийшов без будь-яких фінансових вкладень, обмежилися в середньому 14 місцями.

У просторі NFT-контрактів картина аналогічна. Середній користувач купував токени від 20 різних контрактів на Ethereum — менше ніж 0,1% від усіх доступних контрактів. На Polygon — від 8 контрактів (теж менше 0,1%).

Інакше кажучи: навіть коли «поїздка» не коштує нічого, людина все одно залишається в маленькому звичному радіусі.

Парадокс № 2: люди повертаються на одні й ті самі місця

Друге відкриття ще красномовніше. Дослідники виміряли, як розподіляється час між локаціями. Виявилося: більше 50% свого часу типовий користувач проводить лише у трьох-п’яти місцях. А повертатися на вже відвідані місця — це 90% усіх переміщень.

На Ethereum зафіксовано 63% «повторних відвідувань» тих самих NFT-контрактів. На Polygon — аж 82%. Це те, що дослідники назвали «ефектом замку» (lock-in effect): потрапив у звичний простір — і виходити вже не хочеться. Те саме спостерігається у поведінці людей під час перегляду вебсайтів: ми повертаємося на одні й ті самі ресурси знову і знову.

Водночас зі збільшенням числа відвіданих місць бажання відкривати нові поступово слабшає. Математично це описується степеневим законом із показником μ ≈ 0,52: кожен наступний «крок» дає все менший приріст нових локацій. Людина все більше «освоює» вже знайоме і все менше тягнеться до невідомого — навіть якщо невідоме доступне одним кліком.

Хто і скільки збирає весь трафік метавсесвіту

Третє відкриття стосується розподілу популярності. У метавсесвіті, як і в реальному місті, є «центр» і «периферія» — але контраст між ними разючий.

76% усіх ділянок (69 433 з 90 601) отримали хоча б одного відвідувача. Але:

• 21% ділянок відвідав лише один користувач
• 14% — двоє
• А 65% відвідань сконцентрувалися на решті, популярніших місцях

Головний рекорд: топ 1% ділянок зібрав 94% усіх відвідувань. На Ethereum той самий топ-1% контрактів привернув 77% усіх користувачів. На Polygon — 96%.

Це означає: якщо ви запускаєте щось у метавсесвіті й не потрапляєте в «елітний клуб» найпопулярніших місць — вас майже ніхто ніколи не побачить. Теоретично рівний доступ для всіх. Практично — переможець отримує все.

Найдивніший результат: ціна землі і кількість відвідувачів — ніяк не пов’язані

У фізичному світі це здається очевидним: чим більше людей проходить повз вітрину — тим дорожча оренда. Нерухомість у центрі міста дорожча, ніж на окраїні, саме тому що там більше потоку.

У Decentraland цей зв’язок… зник.

Статистичний коефіцієнт між ціною ділянки і кількістю відвідувачів — β = 0,002 (де CI: від −0,02 до +0,02). Практично нуль.

Дослідники наводять конкретний приклад. Ділянка за координатами (118, −10) привернула 196 відвідувачів і продалася за $4 029. Сусідня ділянка (120, −12) зібрала 2 053 відвідувачів — в десять разів більше — але продалася лише за $3 566. Покупці явно орієнтувалися на щось інше: може, дизайн, може, суб’єктивне уявлення про «престижне» місце, але не на реальний трафік.

Це фундаментально відрізняється від фізичного світу, де ціна землі і прохідність тісно пов’язані. У метавсесвіті ринок нерухомості живе за власною, поки що не до кінця зрозумілою логікою.

Чому стара наукова модель не спрацювала

Щоб описати людську мобільність, вчені вже давно мають математичний інструмент — модель EPR (Exploration and Preferential Return). Вона добре пояснює, чому люди в реальному житті ходять на роботу і додому, навідуються в знайомі кав’ярні, рідко їздять у нові квартали.

Ідея проста: з певною ймовірністю людина вирушає дослідити нове місце, з іншою ймовірністю — повертається туди, де вже бувала, і що частіше відвідувала місце раніше, то вірогідніше туди знову піде. Модель відмінно спрацювала для фізичного світу.

Але для метавсесвіту вона провалилася рівно в половині завдань.

Так, EPR правильно передбачала загальну картину: що люди виснажуються від відкриттів нових місць, що розподіл часу між улюбленими локаціями підпорядковується степеневому закону. Але коли дослідники спробували перевірити, чи вміє модель відтворювати мережу зв’язків між місцями — кому куди ходять, хто є «хабом», а хто «периферією» — вона зазнала поразки.

За моделлю EPR, мережа переміщень мала виглядати майже випадковою. Насправді ж вона була виразно нерівномірною: з кількома супер-популярними вузлами і довгим хвостом малопопулярних. EPR цього не могла пояснити, бо виходила з припущення, що люди обирають нові місця незалежно одне від одного — тоді як реально вони тягнуться туди, куди вже йшли інші.

Нова модель: популярність вирішує все

Команда доопрацювала EPR і отримала m-EPR — «метавсесвітну» версію моделі. Ключова зміна: при кожному переміщенні (і до нового місця, і до вже відвіданого) людина враховує глобальну популярність локацій — скільки людей загалом туди ходили. Формально це виражається через перехідну ймовірність πj = mj / Σmi, де mj — кількість відвідувань локації j усіма користувачами.

Простіше кажучи: у фізичному світі ви вибираєте кафе, бо воно поруч із домом. У метавсесвіті — бо туди ходять усі.

Відстань у метавсесвіті не має значення (і дані це підтверджують: кількість відвідувань ділянки не залежить від її просторового розташування відносно сусідів). Значення має виключно репутація, «рейтинг», популярність серед спільноти.

Нова модель m-EPR чудово відтворює всі чотири ключових патерни, що спостерігалися в даних:

• Сповільнення темпу відкриттів нових місць із часом
• Нерівномірний розподіл часу між локаціями
• Масштабно-інваріантну структуру мережі переміщень
• Концентрацію потоків між кількома вузловими місцями

Коефіцієнт відповідності між передбаченнями моделі і реальними даними — β = 0,95 при R² = 0,88. Для соціальних систем це дуже точний результат.

Що це відкриття змінює в уявленнях про метавсесвіт

Висновок дослідників звучить майже філософськи: закони, що керують людською мобільністю, живуть не в законах фізики, а в нас самих.

Ми боялися йти далеко від дому, бо це коштувало часу й сил. Але виявляється, навіть без цих обмежень ми все одно залишаємося поруч із уже знайомим. Тяжіння до звичного, страх порожньої карти, і ще — соціальне наслідування: якщо всі ідуть туди, то й я піду туди.

Ця остання частина — найновіша і найнесподіваніша. У фізичному світі ви не обираєте маршрут до роботи залежно від того, скільки людей вчора йшло тією ж вулицею. У метавсесвіті саме так і відбувається. Популярність самовідтворюється: чим більше людей у місці, тим більше нових туди прийде. Переможець отримує все — і ця динаміка закладена безпосередньо в модель.

Паралельно відкриття кидає виклик теоретикам metaverse-економіки — і таким компаніям, як Meta, яка досі будує ставку на цифровий простір: якщо ціна землі не пов’язана з відвідуваністю, то на чому взагалі будується цінність у цифровому просторі? Дослідники стримано зазначають, що питання лишається відкритим — і пропонують нові теорії міського розвитку, вже цифрового.

Що ще лишилося за кадром

Сумлінний вчений у цьому дослідженні чесно визнає обмеження.

• По-перше, Decentraland — двовимірна сітка, що саме по собі нагадує фізичний світ більше, ніж інші метавсесвіти.
• По-друге, аналіз не враховував соціальні мережі, естетику місць, наявність цікавого контенту — усе те, що в реальних містах теж впливає на привабливість локацій.
• По-третє, у Decentraland сусідня ділянка може мати максимум 8 просторових сусідів через ґратчасту структуру — це обмеження самого дизайну.

Автори також лишили для майбутніх досліджень питання тривимірних переміщень (можна забратися на гору або зайти на дах — ці дані є, але поки не оброблені), вплив генеративних агентів (ботів зі штучним інтелектом, які можуть «заселяти» простір і стимулювати взаємодію — як ми раніше писали про вплив ШІ на людський інтелект), а також порівняння з іншими метавсесвітами — такими як Second Life із зовсім іншою механікою.

Чому це важливо знати

Те, що здається суто академічним відкриттям про аватари та NFT, насправді говорить про щось глибше — про те, як ми влаштовані. Якщо навіть у просторі без кордонів, відстаней і вартості переміщення людина поводиться передбачувано, це означає: коли хтось обіцяє, що нові технології «зрівняють шанси» і «дадуть усім однакові можливості», — варто бути скептичним. Закони нерівності, концентрації уваги і звички до знайомого нікуди не зникли. Вони просто переїхали з фізичного світу в цифровий — і почуваються там як вдома.

Раніше ми писали

Як ми раніше писали, дискусія про вплив штучного інтелекту на людську поведінку і економіку виходить далеко за межі метавсесвіту — і стосується кожного, хто щодня користується цифровими сервісами.