Як створювали перший пам’ятник

Оригінальний монумент 1911 року був виконаний з бетону — досить модного на той час матеріалу. Статуї княгині Ольги та апостола Андрія з просвітителями Кирилом та Мефодієм виготовили саме з цього матеріалу, хоча спочатку планували використовувати білий мармур. Бетонні фігури розглядалися як тимчасові моделі, які згодом мали замінити на мармурові.

Однак використання бетону створило технічні проблеми — задумані горельєфи, які мали показувати діяння княгині Ольги, не вдавалося виконати якісно. Грошей на переробку монумента так і не знайшли, а потім почалася Перша світова війна, яка остаточно перекреслила плани.

Авторами пам’ятника стали маловідомий на той час скульптор Іван Кавалерідзе — це був його перший великий проєкт — та його співавтори Петро Сніткін і Федір Балавенський. Архітектором виступив Валеріан Риков. Кошти на зведення пам’ятника у розмірі 10 тисяч рублів надав імператор Микола ІІ.

Політична боротьба за місце на площі

Встановлення пам’ятника княгині Ользі на Михайлівській площі стало результатом складної політичної інтриги. У травні 1909 року цю ділянку перед Реальним училищем планували відвести під пам’ятник Тарасу Шевченку. На збір коштів для монумента Кобзареві у найкоротший термін зібрали 177 тисяч рублів — величезну на той час суму.

Однак попечитель київської шкільної округи, таємний радник Петро Зілов, категорично виступив проти цього плану. Він вважав, що перед «русским учебным заведением» слід поставити пам’ятник одному з діячів «русской истории», а не поету. Саме для цього і придумали проєкт «Історичний шлях», за яким між Михайлівським та Софійським соборами мали постати пам’ятники першим руським князям.

Тогочасний міський голова Іполит Дьяков сформулював це так: «кавалер» (Шевченко) мусить поступитися місцем «дамі» (княгині Ользі). Церемонія відкриття пам’ятника у вересні 1911 року відбулася без участі царя та його родини — у цей час у лікарні помирав підстрелений терористом голова Ради Міністрів Петро Столипін.

Складна доля монумента у ХХ столітті

Пам’ятник простояв недовго. У 1919 році статую княгині Ольги скинули з постаменту, а її уламки закопали під самим пам’ятником. Більшовики, які захопили Київ, поставили на цьому місці погруддя Шевченка роботи Кратка. Бокові постаті апостола та просвітників спочатку закрили, потім відновили. У 1920 році бюст скинули денікінці. Пізніше демонтували інші фігури, а у тридцятих роках прибрали й сам п’єдестал.

Вже за незалежності уламки оригінальної скульптури відкопали, хоча голову так і не знайшли. Залишки оригінальної скульптури зараз можна побачити в сквері на Андріївському узвозі, біля музею скульптора Кавалерідзе.

Відновлення монумента у 1996 році

У 1996 році пам’ятник відновили у вигляді, максимально наближеному до оригіналу. Авторами реконструкції стали скульптори Віталій Сівко, Микола Білик та Віталій Шишов. На відміну від оригіналу, сучасний монумент виготовлений з італійського каррарського мармуру кар’єра Мікеланджело, а постаменти та майданчик зі сходами — з сірого українського граніту.

Загальна площа монумента становить 9,2 х 4,51 метра. Висота фігури княгині Ольги — 3,5 метра, бічних скульптур — 2,73 метра, постаменту — 2,45 метра, стилобату — 2 метри. Це втілення первісного задуму столітньої давнини, який нарешті реалізували у мармурі, як і планувалося від початку.