Що таке український театральний авангард

Український театральний авангард 1910–1930-х років — це сплав новаторства, свободи й бунту проти традиційного мистецтва. Його формували художники та режисери, які відмовились від натуралізму, створюючи нову сценічну мову через колір, форму, світло й рух. Київ і Харків стали центрами цього руху, а його ідеї перегукувались із європейськими течіями футуризму, конструктивізму та кубізму.

Анатоль Петрицький: перший український сценограф

Анатоль Петрицький народився в Києві у родині залізничників. Театр став для нього порятунком ще в дитинстві, коли він опинився в сиротинці. Навчання у Федора Кричевського та дружба з Лесем Курбасом відкрили йому шлях у професійне мистецтво. У «Молодому театрі» він став головним художником, створюючи сценографію, якої в Україні ще не знали.

1924 року Петрицький написав картину «Інваліди» — щиру й болючу присвяту жертвам війни. Цей твір показали на Венеційській бієнале 1930 року, але в радянській Україні його сховали в спецфондах. Попри заборони, Петрицький створив понад 500 вистав, і сьогодні його роботи зберігаються в Національному художньому музеї та Музеї театру і кіно.

Вадим Меллер: математик, який вибрав мистецтво

Вадим Меллер народився у Санкт-Петербурзі, але саме Київ зробив його українським митцем. Випускник математичного факультету університету Святого Володимира, він знайшов своє покликання в мистецтві. Після навчання в Мюнхені та Парижі Меллер долучився до «Березоля» Леся Курбаса.

Його сценографія поєднувала конструктивізм і рух, а вистави «Газ», «Народний Малахій» та «Мина Мазайло» стали еталоном українського модернізму. 1925 року Курбас і Меллер отримали золоту медаль на міжнародній виставці в Парижі, однак репресії знищили авангардну свободу. Після 1937 року Меллер змушений був відійти від експериментів, але його ім’я й сьогодні згадують серед найвпливовіших сценографів Європи.

Борис Косарев: харківський геній сцени

Борис Косарев — головний представник харківського театрального авангарду. Учень чеського художника Ладіслава Тракала, він рано розпочав кар’єру в театрі. Його декорації, натхненні конструктивізмом і народними мотивами, викликали фурор і нерозуміння водночас.

Косарев працював із Василем Єрміловим, оформлював вистави у Харківському дитячому театрі, а згодом став художником на зйомках фільму Олександра Довженка «Земля». У 1930-х, щоб врятувати життя, він відмовився від авангардних проєктів і присвятив себе викладанню. Його єдина персональна виставка відбулася лише 1967 року. Помер митець 1994-го, залишивши у спадок десятиліття сценічних експериментів.

Як політичні репресії знищили авангард

Початок 1930-х став кінцем українського театрального відродження. Після арешту та розстрілу Леся Курбаса радянська влада знищила цілу генерацію митців. Їхні твори вилучали, архіви знищували, а імена замовчували. Але ідеї свободи, які вони втілювали на сцені, пережили тоталітаризм.

Чому це важливо знати

Український театральний авангард — це не лише частина мистецької історії, а доказ, що культура вміє відроджуватись навіть після спроб знищення. Петрицький, Меллер і Косарев показали, що Україна була й залишається простором творчого пошуку, відкритим до світу. Їхня спадщина нагадує: забуте мистецтво — це втрата пам’яті, яку сьогодні ми нарешті повертаємо.