Азербайджанський лідер Ільхам Алієв 22 липня 2025 року публічно звинуватив Росію в авіакатастрофі рейсу 8243 Azerbaijan Airlines, збитого над Грозним у Чечні 25 грудня 2024 року. За офіційною версією Баку, літак помилково був уражений російським зенітно-ракетним комплексом «Панцир-С1» під час атаки українських дронів. Загинули 38 із 67 осіб на борту.

Алієв вимагає від Кремля не лише визнання провини, а й покарання відповідальних та компенсацій сім’ям загиблих і авіакомпанії. Проте це лише один з елементів глибокого розриву між Баку і Москвою.

Геополітичний розворот Баку

Аналітики зазначають, що відносини між Азербайджаном і Росією нині перебувають на найнижчому рівні з моменту розпаду СРСР. Причини — не лише авіакатастрофа, а й послідовне дистанціювання Баку від Кремля.

Лідер азербайджанської опозиції Алі Карімлі зазначив у коментарі Newsweek, що зміни в політиці Алієва почалися ще після падіння режиму Башара Асада в Сирії. Це, на думку Карімлі, стало для Алієва сигналом, що Росія вже не є настільки впливовою, як здавалося раніше.

«Алієв почав усвідомлювати, що Росія не така потужна, як колись вважалося», — зазначив опозиціонер.

Попри те, що напередодні повномасштабного вторгнення в Україну 22 лютого 2022 року Алієв підписав із Путіним декларацію про союз, війна і стратегічні поразки Росії кардинально змінили ситуацію.

Ескалація конфлікту: арешти та взаємні санкції

У червні 2025 року в Єкатеринбурзі російські силовики затримали десятки громадян РФ азербайджанського походження у справі про давні вбивства. Двоє братів — головні підозрювані — загинули під час арешту. Баку звинуватив Росію в навмисному вбивстві.

У відповідь Азербайджан скасував російські культурні заходи, здійснив обшук офісу агентства Sputnik у Баку й затримав його працівників.

Аналітики зазначають, що Москва не очікувала такої жорсткої реакції. Конул де Мур з International Crisis Group наголосила:

«Їхні відносини — найгірші за всю історію з часу здобуття Азербайджаном незалежності».

Нагірний Карабах як символ слабкості Москви

Крах позицій Росії в Південному Кавказі особливо помітний на тлі завершення конфлікту навколо Нагірного Карабаху. Російські миротворці, які перебували там після війни 2020 року, не втручалися в блокаду, організовану Баку, а в 2024 році достроково залишили регіон.

У вересні 2023 року азербайджанська армія остаточно повернула контроль над територією, не зустрівши спротиву.

Стефан Майстер із German Council on Foreign Relations пояснив:

«Алієв вважає себе ключовим творцем нового регіонального порядку безпеки, де Росія більше не відіграватиме тієї ролі, яку відігравала в минулому».

Важливою подією стала зустріч Алієва з вірменським прем’єр-міністром Ніколом Пашиняном 10 липня в Абу-Дабі — перший двосторонній контакт лідерів без посередників, що підкреслює зменшення ролі Москви як арбітра в регіоні.

Балансування між Заходом і Сходом

Хоча Алієв демонстративно дистанціюється від Кремля, аналітики підкреслюють, що він не прагне повного зближення із Заходом. На думку Карімлі, Алієв не готовий до демократичних реформ і боїться втратити авторитарний контроль.

«Якщо Путін розірве стосунки з Алієвом, він фактично втратить останнього союзника в Південному Кавказі», — зазначає опозиціонер.

Попри напруження, Росія залишається ключовим економічним партнером Азербайджану. Торгівля та енергетичні зв’язки залишаються міцними, понад 300 тисяч азербайджанців мешкають у РФ, а 46% грошових переказів до Азербайджану надходять саме з Росії.

Проте стратегічна вага Баку зросла. Алієв усе частіше позиціонує свою країну як західного партнера у сфері енергетики, що дозволяє йому зменшувати залежність від Кремля, одночасно не пориваючи остаточно. Важливу роль у цьому балансуванні відіграє стратегічний союз Азербайджану з Туреччиною — фактор, який Путін не може ігнорувати.

Чому це важливо знати

Втрата впливу Росії в Південному Кавказі — сигнал глобального послаблення геополітичної ролі Москви, особливо на тлі війни в Україні. Для України це означає стратегічний шанс: чим більше сусідів Росії відходять від неї, тим більше зростає міжнародна ізоляція Кремля.

Крім того, приклад Азербайджану показує, що навіть авторитарні режими можуть використовувати енергетичну та географічну вагу для обмеження російського тиску. Україна може розвивати союзи з такими державами, просуваючи альтернативні формати безпеки в Чорноморському та Кавказькому регіонах.

Як зазначила Конул де Мур:

«Росія більше не може розглядати це як своє ближнє зарубіжжя».