Перший проєкт у стилі пізнього класицизму (ампір) створив Андрій Меленський — перший головний архітектор Києва і учень Джакомо Кваренгі. Саме за його кресленнями почалося зведення нового мурованого храму, який освятили у 1841 році. У 1860 році Петро Спарро надбудував над нартексом двоярусну дзвіницю з годинником і банею. Згодом, у 1886–1887 роках, Володимир Ніколаєв збудував південну прибудову з ризницею та церковнопарафіяльною школою. Він же у 1901–1905 роках спроектував симетричний північний приділ, присвячений іконі Казанської Божої Матері. Таким чином архітектурний ансамбль набув сучасного вигляду.

Після 1935 року, в умовах радянської антирелігійної політики, церкву закрили, а приміщення використовували як склади та майстерні, що спричинило значне пошкодження інтер’єрів. Під час Другої світової війни богослужіння поновилися й з того часу не переривалися. Нині храм перебуває у користуванні служителів УПЦ (Московського патріархату).

Архітектурно Хрестовоздвиженська церква — цегляна, двоярусна, тринавна будівля з трьома апсидами і нартексом на всю ширину західного фасаду. Її домінантами є сферична баня над головним вівтарем і дзвіниця типу «восьмерик на четверику». Унікальною деталлю є відкрита тераса-паперть з одномаршовими сходами та фігурними ґратами. Зовнішнє оформлення витримане у класицистичній стилістиці, дах і бані вкриті бляхою, маківки та ліхтарики позолочені.

Чому це важливо знати

Хрестовоздвиженська церква — приклад спадкоємності київської архітектурної школи й водночас дзеркало історичних змін у місті. Її історія вбирає риси імперської епохи, пожеж, воєн, тоталітаризму й духовного відродження. Попри сучасне підпорядкування УПЦ (Московському патріархату), храм залишається важливою культурною й архітектурною пам’яткою, що свідчить про тяглість київської традиції, про працю найвидатніших зодчих та незламність міського ландшафту в умовах історичних потрясінь.