На тлі поступового виведення ПВК «Вагнер» з Малі на авансцену виходить нове формування під егідою Кремля — Африканський корпус. Ця структура, за даними Reuters, на 70–80% складається з колишніх «вагнерівців» і вже діє в кількох країнах, зокрема в Малі, Центральноафриканській Республіці та Екваторіальній Гвінеї.

Речник Кремля Дмитро Пєсков публічно підтвердив стратегічний інтерес Москви:

«Ми справді маємо намір всебічно розвивати взаємодію з африканськими країнами, зосереджуючись насамперед на економічній співпраці та інвестиціях».

Таке зміщення акцентів із суто військової присутності на «інвестплатформу» із безпековим компонентом — є ознакою нової фази політики Кремля в Африці.

Важіль парамілітарного впливу

Африканський корпус продовжує російську стратегію «м’якої» військової присутності, але з новим акцентом — Москва тепер пропонує не лише силове прикриття, а й економічні інвестиції. Така комбінація «батога і пряника» виявилася ефективнішою за суто військовий підхід угруповання «Вагнер».

Результат — європейські держави програють конкуренцію в регіонах, де мали домінуючі позиції десятиліттями. Франція втратила вплив у Сахелі, Німеччина та Італія — доступ до прибуткових контрактів.

Схема проста: Росія гарантує режимам безпеку в обмін на лояльність і ресурси. Її найманці охороняють шахти, урядові будівлі та стратегічні об’єкти — фактично стаючи «приватною армією» місцевих еліт.

Загроза для економічної ролі ЄС

Розширення російського впливу має низку безпосередніх наслідків для Європи:

1. Втрачений пріоритетний статус партнера. Росія дедалі частіше укладає угоди з африканськими урядами, що охоплюють не лише безпеку, а й довгострокові економічні контракти — в тому числі з виключенням європейських компаній.
2. Ресурсна конкуренція. У боротьбі за доступ до стратегічних сировинних матеріалів, зокрема рідкісноземельних металів і урану, Росія виводить переговори на рівень державного тиску, що може спричинити спекулятивне зростання цін і дисбаланси в ланцюгах постачання.
3. Посилення нестабільності. Поширення парамілітарних структур знижує довіру до державних інституцій у країнах-партнерах і шкодить інвестиційному клімату — зокрема для європейських компаній.

Вікно можливостей: новий виклик для Європи

Втім, на думку La Tribune, нова реальність не лише викликає занепокоєння, а й відкриває перспективи. Попит на інфраструктуру, цифрові технології, медицину та енергетику в Африці зростає — і саме тут ЄС може діяти на випередження.

Для цього необхідно:

• Змінити фокус політики допомоги. Менше умовностей і «менторства» — більше підтримки управлінських реформ, освіти та працевлаштування.
• Створити гнучку партнерську модель. Замість геополітичного суперництва — інклюзивні угоди з урахуванням інтересів африканських країн.
• Інвестувати в прозорість. Публічні тендери, антикорупційні механізми й локальні партнерства можуть знову зробити ЄС привабливим союзником.

Чому це важливо знати

Для України нова африканська політика Росії — це маркер її глобальних амбіцій і тактичного маневрування у відповідь на міжнародну ізоляцію. Поки ЗСУ стримують ворога на фронті, Кремль шукає нові фронти геополітичного впливу — від Африки до Латинської Америки.

Посилення російської присутності в Африці може опосередковано вплинути й на війну в Україні: через нові джерела фінансування, обхід санкцій, зростання експорту зброї, а також збільшення політичної підтримки з боку африканських держав у міжнародних організаціях.

Для української дипломатії важливо стежити за цією тенденцією — і розбудовувати власні відносини з країнами Африки, що дедалі активніше беруть участь у формуванні нового глобального порядку.