Офюльс став всесвітньо відомим завдяки своєму фільму «Скорбота і жаль» (1969), що розповів історію французького міста Клермон-Ферран за часів колабораціоністського режиму Віші. Стрічка зруйнувала міф про масовий французький опір і була заборонена на французькому телебаченні аж до 1981 року. Попри свою тривалість (понад чотири години), документальний фільм зібрав величезну аудиторію в кінотеатрах і став справжньою культурною подією.

Сам Офюльс стверджував, що не мав на меті засуджувати французів, хоча його часто звинувачували в упередженості. «Я 40 років слухаю дурниці про те, що це прокурорський фільм. Він не звинувачує французів. Хто може сказати, що його нація повелася б краще у таких самих обставинах?» – говорив режисер.

Марсель Офюльс народився 1 листопада 1927 року у Франкфурті-на-Майні, Німеччина, у родині німецького режисера Макса Офюльса й актриси Хільде Валль. Разом із батьком і відомими режисерами Біллі Вайлдером та Фріцем Лангом він утік від нацистів до Франції, а пізніше, 1941 року, до США.

Після служби у лавах армії США в Японії у 1946 році Офюльс повернувся до Франції, де працював асистентом режисера на зйомках останнього фільму свого батька «Лола Монтес» (1955). Його перший ігровий фільм «Бананова шкірка» (1963) за участі Жана-Поля Бельмондо і Жанни Моро не мав успіху, після чого Офюльс перейшов у документалістику.

У 1989 році Офюльс отримав «Оскар» за найкращий документальний фільм «Готель Термінус: Життя і часи Клауса Барбі», присвячений нацистському воєнному злочинцю. У 1994 році його фільм «Проблеми, які ми бачили» про війну в Боснії не мав комерційного успіху. Останньою великою роботою режисера став фільм «Мандрівник» (2013), який був показаний на Каннському кінофестивалі.

Чому це важливо знати

Смерть Марселя Офюльса — важливе нагадування про те, наскільки документальне кіно необхідне для розкриття правди про окупацію, геноцид та агресію, особливо сьогодні, коли Україна зіткнулася з масштабною війною та злочинами Росії. Його роботи доводять, що чесне дослідження історії, навіть найбільш трагічної та незручної, є ключем до запобігання повторенню злочинів у майбутньому. Документальні фільми Офюльса допомагають зрозуміти, як важливо протистояти пропаганді агресора та зберігати пам’ять про жертви злочинних режимів.