Повернення після 22 років мовчання

Гострий трилер, що став відвертим викриттям політичних репресій в Ірані, повернув Панахі на Лазурове узбережжя після 22-річної примусової відсутності. Іранська влада роками тримала 64-річного режисера під домашнім арештом і забороняла виїжджати за кордон. Тепер він увійшов до ексклюзивного кола творців, які завоювали головні призи всіх трьох найпрестижніших європейських кінофестивалів: «Золоту пальмову гілку» в Каннах, «Золотого ведмедя» в Берліні (за «Таксі», 2015 рік) та «Золотого лева» у Венеції (за «Коло», 2000 рік).

Заклик до єдності

Піднявшись на сцену за нагородою, Панахі звернувся з емоційним закликом до співвітчизників: «Я звертаюся до всіх людей, до всіх іранців із різними поглядами, де б вони не були – в Ірані чи за кордоном. Прошу: відкладімо всі розбіжності. Найважливіше зараз – наша країна і свобода нашої країни».

Фільм розповідає історію групи колишніх в’язнів, які випадково зустрічають свого тюремного катувальника і стають перед вибором: помститися чи пробачити. За словами режисера, сюжет народився з його власного тюремного досвіду.

Драма за кадром

Церемонія нагородження відбулася після хаотичного дня: масштабне відключення електроенергії на кілька годин паралізувало роботу фестивалю. Поки мешканці Канн блукали темними вулицями, а світлофори не працювали, організатори лихоманково запускали генератори, щоб врятувати фінальний гала-вечір найпрестижнішого кінофестивалю світу.

Крім Панахі, серед лауреатів фестивалю відзначено:

• Гран-прі: «Сентиментальна вартість» Йоакіма Трієра, що розповідає про сімейні драми;
• Приз журі (спільно): «Сірат» Олівера Лакса та «Звук падіння» Маші Шилінскі;
• Найкращий режисер: Клебер Мендонса Фільо за «Таємного агента», трилер про бразильську диктатуру 1970-х;
• Найкращий актор: Вагнер Моура («Таємний агент»);
• Найкраща акторка: Надія Мелліті («Маленька сестра»);
• Найкращий сценарій: брати Дарденн за драму «Молоді матері».

Окремо журі відзначило дебютну стрічку «Торт президента» Хасана Хаді (Ірак), що здобула премію «Золота камера» у секції «Двотижневик режисерів».

78-й Каннський фестиваль став одним із найполітизованіших в історії. Тінь війни в Смузі Гази лягла на червону доріжку з першого дня — фестиваль відкрився документальним фільмом про 25-річну палестинську фотожурналістку Фатму Хассону, яка загинула під час ізраїльського обстрілу, намагаючись зафіксувати руйнування в Секторі Гази.

Паралельно кіноіндустрія боролася з економічними загрозами від адміністрації Трампа, який погрожує обкласти іноземні фільми митами. Тон задав Роберт Де Ніро на церемонії відкриття, отримуючи почесну «Золоту пальмову гілку» за кар’єру. Легендарний актор різко розкритикував «філістинський» підхід американського президента до культури та закликав індустрію «боротися за демократію».

Франція теж переживала власну кризу — фестиваль збігся з обвинувальним вироком Жерару Депардьє за домагання на кінознімальному майданчику. Вперше за роки організатори зайняли принципову позицію щодо #MeToo, заборонивши одному французькому актору відвідувати прем’єру через звинувачення у зґвалтуванні.

Чому це важливо знати

«Золота пальмова гілка» в руках Джафара Панахі — це більше, ніж кінематографічна нагорода. Це символічна перемога над режимом, який роками намагався заглушити голос незручного митця. Коли режисер, якого влада тримала під домашнім арештом, піднімається на найпрестижнішу сцену світового кінематографа і закликає до свободи — це потужний сигнал для всіх, хто чинить опір авторитаризму.

Панахі довів: мистецтво сильніше за тюремні ґрати. Його фільми роками потрапляли на міжнародні фестивалі контрабандою — іноді на флешці, захованій у торті. Тепер він особисто тримає найвищу нагороду і говорить те, за що в Ірані можуть посадити. У світі, де авторитарні лідери наступають на свободу слова, такі моменти нагадують: культура може бути формою спротиву, а митці — совістю нації.