Погрози ядерною зброєю — це не просто порожні залякування. Як свідчить аналіз Newsweek, навіть «обмежений» ядерний удар може спричинити глобальну катастрофу та запустити ланцюг неконтрольованих дій у відповідь. Саме тому кожна з дев’яти ядерних держав світу має змогу окреслювати свої червоні лінії й перевіряти рішучість опонентів, балансуючи на межі апокаліптичної загрози.

У випадку Росії ядерна риторика перетворилася на гнучкий політичний інструмент. Девід Акс у своїй колонці виявляє чітку закономірність: коли Путін відчуває, що Росія втрачає позиції в Україні — він посилює ядерні погрози; коли ж ситуація здається йому контрольованою — знижує градус риторики.

Яскравим прикладом став виступ Путіна 4 травня 2025 року. У державному фільмі, присвяченому його 25-річчю при владі, російський диктатор демонстративно пом’якшив тон, коментуючи ядерний арсенал: «Не було потреби використовувати цю зброю. Я сподіваюся, що вона не знадобиться».

Ці слова прозвучали набагато спокійніше порівняно з його виступами рік тому, коли він відкрито погрожував Заходу ядерними ударами у відповідь на постачання далекобійної зброї Україні. Тоді він заявив: «Усе це справді загрожує конфліктом із використанням ядерної зброї та знищенням цивілізації. Невже вони цього не розуміють?»

Причини зміни риторики Путіна

Один із головних факторів такої «деескалації» — Дональд Трамп. Після повернення Трампа до влади у січні 2025 року, тональність Кремля стала м’якшою.

Трамп, якого автор називає «відвертим шанувальником автократів», неодноразово ставав на бік Росії у питанні війни. Він публічно звинувачував Україну у провокуванні конфлікту, а також допускав визнання окупованих територій частиною Росії.

Старший науковий співробітник Carnegie Endowment Анкіт Панда вважає, що Путін використовує «маніпуляції ризиком» — метод навмисного балансування на межі ядерної війни, щоб змусити противника відступити.

«На Заході це називають ядерним шантажем, бо ми не схвалюємо його дій. Але насправді це базовий інструмент стримування», — пояснює Панда.

Керівник проєкту з ядерної інформації у Федерації американських вчених Ганс Крістенсен додає: «Головною метою Путіна з першого дня було стримування Заходу від прямого втручання у війну».

У 2022 році, коли російські війська ще наступали на Київ, погрози були загальними. Але вже восени, після успішного контрнаступу ЗСУ, риторика різко загострилася. Із новою фазою війни у 2024 році, коли російські наступи почали буксувати через українські дрони, очікувалося чергове загострення — проте Путін, навпаки, став обережнішим.

Крістенсен вважає: «Зараз Путін знову применшує значення ядерної зброї. Це прямо пов’язано з політикою адміністрації Трампа».

Однак така стратегія має свої суттєві ризики. Якщо ситуація на фронті знову погіршиться для Росії — Кремль, найімовірніше, повернеться до ядерного тиску як останнього засобу впливу. Проте експерти відзначають критичний недолік цього підходу: кожне нове використання ядерних погроз без реальних дій поступово знецінює їхню ефективність.

Як пояснює Ганс Крістенсен, директор проєкту з ядерної інформації Федерації американських вчених, постійні коливання в ядерній риториці Москви призвели до того, що західні лідери навчилися відрізняти справжні червоні лінії від дипломатичного блефу. Чим частіше Путін погрожує «ядерним апокаліпсисом», тим менше ці заяви впливають на ухвалення рішень його опонентами.

«Захід уже розкусив цей блеф. І має продовжувати ігнорувати шантаж, якщо Україна отримає шанс звільнити більше своїх територій», — підсумовує Крістенсен.

Чому це важливо знати

Що це означає для світу?

Ядерні погрози Путіна виходять далеко за межі російсько-української війни — вони слугують своєрідним лакмусовим папірцем глобального геополітичного балансу. Аналітики радять розглядати заяви Кремля у ширшому контексті: це не просто індикатор військового відчаю чи самовпевненості режиму, а стратегічний елемент багаторівневої гри, побудованої на маніпулюванні страхами та концепції ядерного стримування.

Особливо важливим фактором залишається реакція західних держав, передусім США. Саме вона визначає «червоні лінії» та межі дозволеного в цій небезпечній грі. Нинішня пом’якшена риторика Путіна відображає не його миролюбність чи добру волю, а радше розрахунок Кремля на сприятливіші умови після зміни влади у Вашингтоні.

Як підкреслює автор статті, саме поява Трампа на політичній арені дала Путіну відчуття більшої стратегічної впевненості. Результат цих змін — не послаблення російської агресії проти України, а лише тимчасове коригування ядерної риторики в очікуванні більш прихильної до Кремля американської політики.