Проте, як зазначає аналітик Mercator Institute for China Studies (MERICS) Клаус Сунґ в інтерв’ю L’Express, за цією показовою єдністю приховуються фундаментальні розбіжності у поглядах на війну в Україні

Відносини Китаю та Росії: зростання співпраці на тлі стратегічної обережності

За словами Клауса Сунґа, візит Сі Цзіньпіна до Росії мав передусім символічне значення — продемонструвати всьому світу міцність відносин між Пекіном і Москвою. «Це, в будь-якому разі, офіційна позиція китайської влади», — наголошує експерт.

Пекін послідовно просуває наратив про спільну історичну спадщину, що сягає часів заснування Китайської Народної Республіки. За цією версією, обидві країни протистоять спільному ворогу — Заходу. Проте, за публічною риторикою стоїть суворий прагматизм.

Китай не підтримує війну Росії в Україні, навіть попри стрімке економічне зближення. З 2020 року торговельний обіг між країнами подвоївся, сягнувши $245 млрд у 2024-му. Особливо драматично зросла частка юаня в міжнародній торгівлі Росії — з 2% до 30% на початку 2023 року.

Але, на відміну від Північної Кореї, яка відправила військових на територію України, Китай уникає прямої військової участі. Пекін офіційно не постачає зброю та категорично відмежовується від звинувачень у поставках товарів подвійного призначення.

Як пояснює Сунґ: «Китай має потребу у відносинах із Росією, але відмовляється слідувати за Москвою в її військовій авантюрі».

Мир за китайським сценарієм — головна мета дипломатії Пекіну

Під час нещодавнього брифінгу в Пекіні український журналіст запитав представника МЗС Китаю про відсутність реакції Росії на пропозицію про припинення вогню на 30 днів після його оголошення. Відповідь була передбачуваною: Китай закликає до діалогу та виступає за політичне, справедливе й тривале врегулювання «української кризи».

Проте, як пояснює Клаус Сунґ, офіційна позиція суттєво відрізняється від реальної політики. «Для Сі Цзіньпіна важливий не стільки мир як такий, скільки те, щоб він відбувся на його умовах», — зазначає експерт.

Пекін проводить виважену та прагматичну політику, яка дозволяє не втручатися безпосередньо в конфлікт, підтримувати режим Путіна й одночасно позиціонувати себе як миротворця на міжнародній арені. Китай вкрай підозріло ставиться до двосторонніх ініціатив між США та Росією, оскільки вони створюють відчуття ізоляції від дипломатичного процесу.

Сі Цзіньпін категорично відкидає варіанти мирного врегулювання, які просуваються під егідою США чи Європейського Союзу. Він наполягає на китайському сценарії, де саме Пекін відіграватиме ключову роль посередника.

Від риторики до реальності: розбіжності між Пекіном і Москвою поглиблюються

Клаус Сунґ підкріплює свої аргументи конкретними цифрами: попри публічні демонстрації дружби, Китай і Росія дедалі рідше займають однакову позицію в ключових міжнародних питаннях.

«Достатньо поглянути на результати голосувань в ООН, щоб зрозуміти це», — пояснює експерт. Статистика промовиста: у Раді безпеки ООН синхронність голосування двох країн знизилася з 96% у 2018 році до 83% у 2024-му. А на засіданнях Генеральної асамблеї ООН показник впав ще відчутніше — з 77% до 66%.

«Це падіння пояснюється насамперед розбіжностями щодо війни в Україні», — наголошує Сунґ.

Офіційні представники Китаю дедалі відвертіше висловлюються про ці розбіжності. Посол Китаю в США Цінь Ґан прямо заявив, що недотримання міжнародного права є «червоною лінією», яку Росія не повинна перетинати. Ще показовішою була заява Фу Цуна, тодішнього посла Китаю при Європейському Союзі, який у квітні 2023 року відверто визнав, що партнерство «без меж» з Росією — це здебільшого риторика, і що Китай не підтримує Москву в її війні проти України.

Ці офіційні висловлювання чітко демонструють: Пекін не схвалює порушення міжнародного права і не визнає незаконних «анексій» українських територій.

Асиметрична залежність: Росія як молодший партнер Китаю

«Правда в тому, що Росія залежить від Китаю більше, ніж навпаки, особливо після 2022 року, початку війни в Україні», — зазначає Клаус Сунґ. Економічна асиметрія між Москвою і Пекіном стала разючою після запровадження західних санкцій.

Після масового виходу західних компаній з російського ринку, Китай фактично монополізував споживчий сектор Росії. Китайські виробники заповнили всі ніші — від автомобілів і електроніки до побутової техніки та сільськогосподарських машин.

«Без економічної підтримки Китаю Москва була б неспроможна підтримувати свої військові зусилля», — підкреслює експерт, додаючи, що це створило критичну залежність Росії.

Водночас і Пекін має стратегічну потребу в Москві. «Без Росії Путіна Китай опинився б у вразливому геополітичному становищі», — пояснює Сунґ. Росія залишається ключовим союзником у протистоянні із Заходом та реалізації китайського бачення багатополярного світу.

Проте баланс сил суттєво змінився на користь Китаю. Стратегічна маневреність Москви різко звузилася. «10-15 років тому Росія вміло використовувала суперництво між Китаєм і Японією для отримання вигідніших умов в інфраструктурних проєктах, як-от трубопровід у Сибіру», — наводить приклад аналітик.

Сьогодні Москва вже не має таких можливостей, оскільки Путін втратив альтернативи співпраці з Пекіном.

«Можна сказати, що Китай і Росія сплять в одному ліжку, але бачать різні сни», — влучно характеризує Сунґ сучасні відносини між двома країнами.

Тимчасове перемир’я: чи виграє Китай від паузи в торговельній війні?

Нещодавно США і Китай оголосили про призупинення частини взаємних мит на 90 днів. Але чи є це дипломатичною перемогою Сі Цзіньпіна?

«Я не думаю, що можна говорити про “перемогу” Сі Цзіньпіна. Це логічний розвиток ситуації з огляду на політичний контекст у США», — коментує Клаус Сунґ.

Експерт наголошує: це передусім вимушений крок Вашингтону з прагматичних міркувань. Адміністрація Трампа стикнулася з уповільненням роботи портів західного узбережжя — прямим наслідком запроваджених торговельних тарифів.

«Щоб уникнути дефіциту споживчих товарів і нової хвилі інфляції, що негативно вплинуло б на американські домогосподарства і, відповідно, на результати республіканців на виборах, адміністрація Трампа не мала іншого вибору, окрім як знайти швидкий компроміс», — пояснює Сунґ.

Однак це не означає кінець економічного протистояння. «Це пауза, але не завершення торговельної війни», — підкреслює аналітик.

Для Китаю таке тимчасове послаблення також вигідне. За фасадом офіційної риторики, економічна ситуація країни викликає занепокоєння: довіра інвесторів падає, і Пекін гостро потребує стабільності. В цих умовах тимчасова угода, яка не ставить під сумнів стратегічне суперництво, є прийнятним компромісом для Сі Цзіньпіна.

Важливо розуміти: Китай залишається більш залежним від американських ринків, ніж навпаки. «Для США можливо — хоча й дорого — знайти надійні альтернативи китайському імпорту. Для Китаю ж значно складніше замінити американський ринок», — підсумовує Сунґ.

Глобальні амбіції Китаю: потужні наміри, обмежені результати

На тлі зміни світової політики за президентства Дональда Трампа, Китай намагається скористатися моментом. Нещодавно Сі Цзіньпін відвідав країни Південно-Східної Азії, а цього понеділка приймав лідерів держав Латинської Америки. Чи свідчить це про успіх китайської стратегії?

«Китай, безумовно, прагне позиціонувати себе як альтернативу західному світовому порядку», — пояснює Клаус Сунґ. Однак, за його словами, ця стратегія сформувалася задовго до приходу Трампа до влади.

«Вона є частиною більш давньої динаміки, яка почалася з ініціативи «Один пояс, один шлях», запущеної у 2013 році з приходом Сі Цзіньпіна до влади», — зазначає експерт.

Відтоді Пекін реалізував низку ініціатив для формування альтернативної світової системи: розширення БРІКС, зміцнення Шанхайської організації співробітництва (ШОС), створення Азійського банку інфраструктурних інвестицій (AIIB), численні ініціативи в рамках G20 та ООН.

Ця амбітна стратегія спирається на концепцію «спільноти єдиної долі людства» — ідею, що походить з традиції китайської імперії («天下», «все під небом»), яку Сі Цзіньпін адаптував до сучасної геополітики, просуваючи модель з Китаєм у центрі.

Проте китайська модель глобального впливу має суттєві обмеження порівняно зі західною. «З одного боку, Китай намагається заповнити вакуум, який утворився через відносний відхід США від глобального управління та регіонального співробітництва після приходу Трампа. В Африці, наприклад, Китай проводить численні саміти й збільшує фінансові зобов’язання», — аналізує Сунґ.

«З іншого боку, Китай не здатен запропонувати справжню альтернативу. Китайські програми зовнішньої допомоги, порівняно з американськими, залишаються обмеженими за обсягом і непрозорими. Крім того, інструменти культурного впливу, як-от Інститути Конфуція, не можуть змагатися з американськими та європейськими неурядовими організаціями», — підсумовує експерт.

За оцінкою Сунґа, китайська модель залишається насамперед міждержавною, орієнтованою на уряди, але значно слабшою на рівні локальних громад та соціальних зв’язків.

Чому це важливо знати

Попри символічні жести і публічні декларації про дружбу «без меж» між Китаєм і Росією, Пекін категорично відмовляється слідувати за Путіним у його воєнній авантюрі в Україні. Як демонструє детальний аналіз Клауса Сунґа, Китай прагне геополітичних та економічних вигод від партнерства з Росією, але жорстко обмежує свою участь, уникаючи будь-якої прямої військової підтримки.

Ця фундаментальна розбіжність між публічною риторикою та реальною політикою Пекіна створює стратегічне вікно можливостей для української та західної дипломатії. Розуміння справжніх мотивів Китаю — його економічних інтересів, глобальних амбіцій та внутрішніх обмежень — дозволяє розробити більш ефективні підходи до міжнародної ізоляції Росії.

Захід може використати прагматизм та економічну обережність Китаю, щоб поступово відокремити його від безумовної підтримки Москви. Шлях до цього — чітке донесення економічних ризиків, які загрожують Китаю в разі поглиблення співпраці з Росією, особливо у військовій сфері.

Для України це означає необхідність розвитку прямих дипломатичних каналів з Пекіном, акцентуючи увагу на важливості територіальної цілісності та поваги до міжнародного права — принципів, які Китай декларативно підтримує. Усвідомлення обмежень китайсько-російського партнерства дає додаткові важелі для послаблення російської агресії та наближення справедливого миру для України.