В інтерв’ю Deutschlandfunk він заявив:

“Ми хочемо стати найсильнішою політичною силою й взяти на себе урядову відповідальність.”

На думку Хрупалли, для цього партії необхідно не лише зберігати підтримку вже наявних прихильників, а й переконувати нових виборців. Він прямо дистанціювався від скандальних вигуків із лав AfD під час установчого засідання Бундестагу, таких як “Schrumpfgermanen” і “Resterampe”:

“Я не підтримую таку форму виступів. І в майбутньому з нашого боку буде інший тон на парламентському рівні.”

Розрив замкненого кола радикалізації

Як зазначає автор Андреас Розенфельдер (Andreas Rosenfelder), заява Хрупалли стала несподіванкою як для внутрішніх “яструбів” AfD, так і для її найзатятіших критиків. Адже саме взаємне нагнітання емоцій з обох боків — агресивні випади AfD та гучні застереження опонентів про “новий 1933 рік” — живило політичну поляризацію в країні.

Така “спіраль збудження” наближала систему до ризику системного розколу — подібного до того, який уже стався у США після виборів 2024 року.

У цьому контексті обіцянка змінити риторику може стати спробою повернути політичні дискусії до суті реальних проблем, зокрема міграційної політики.

Стратегія чи щире переосмислення?

Чи є зміна тону результатом глибокого переосмислення або радше стратегічним розрахунком, залишається відкритим питанням. Сам Хрупалла, який у минулому вживав такі терміни як “Umvolkung” (“заміщення населення”), тепер наголошує на необхідності обдуманої комунікації:

“Потрібно завжди зважувати обидві сторони — що отримуєш і що сам віддаєш.”

На зміну внутрішньої тактики вплинула й пропозиція нового лідера фракції CDU/CSU Єнса Шпана (Jens Spahn) поводитися з AfD як із будь-якою іншою опозиційною силою в рамках парламентських процедур.

Перспективи і ризики

Чи допоможе AfD поміркованіший тон у здобутті реального впливу, поки що незрозуміло:

• З одного боку, електоральний успіх партії у минулі роки супроводжувався саме радикалізацією.
• З іншого боку, партія без коаліційних партнерів приречена на ізоляцію — досягти абсолютної більшості їй навряд чи вдасться.

Досвід Австрії показує, що навіть перемоги правих партій, таких як FPÖ під керівництвом Герберта Кікля (Herbert Kickl), не гарантують реального доступу до влади без здатності домовлятися.

Таким чином, для подолання політичної ізоляції AfD може знадобитися відмова від крайнощів і поступова “нормалізація” свого іміджу.

Чому це важливо знати

Новий курс, оголошений Тіно Хрупаллою, дає шанс на зменшення поляризації в німецькій політиці. Якщо AfD дійсно перейде до конструктивної риторики, це може змінити не лише її власну позицію в системі, а й загальну динаміку роботи Бундестагу. Водночас фундаментальні проблеми партії — антидемократичні настрої, ксенофобія та героїзація націоналістичних ідей — залишаються невирішеними. Без їхнього подолання зміна лише тону навряд чи призведе до справжньої трансформації.