Франциск із перших днів свого понтифікату у 2013 році демонстрував прагнення до простоти: він відмовився від апартаментів у Апостольському палаці і жив у готельному домі святої Марти (Domus Sanctae Marthae), бажаючи уникати придворної атмосфери. Він не любив «ватиканські мури» і позиціонував себе як «будівничий мостів».

Його останній шлях пройшов через площу Святого Петра (Petersplatz), де він протягом 12 років очолював великі святкові меси, а також повз Колізей (Kolosseum), біля якого щороку у Страсну п’ятницю молився на Хресній дорозі.

Особливим місцем для Франциска була базиліка Санта-Марія-Маджоре, де він молився перед іконою Salus Populi Romani — «Рятівниця римського народу». Саме до цієї святині він поспішив у молитві вже на світанку після свого обрання і незмінно відвідував її перед кожною поїздкою за межі Ватикану та після повернення.

Його могила облаштована у скромній ніші поряд із каплицею з шанованою іконою. Надгробок виконаний із білого лігурійського мармуру, має лише простий напис «Franciscus» та зображення копії його особистого грудного хреста.

▶︎ Білий «папамобіль» обережно провіз труну Папи за межі Ватикану — згідно з його останнім бажанням.

▶︎ Уже наступного дня після похорону віряни могли відвідати його могилу. Базиліка Санта-Марія-Маджоре є однією з найдавніших у Римі і вже є місцем поховання кількох пап, включаючи першого францисканця на папському престолі — Миколая IV (Nikolaus IV).

Таким чином, Франциск обрав для себе не тріумфальну гробницю серед слави, а скромне місце поруч із Божою Матір’ю, у дусі служіння, яке проповідував усе життя.

Чому це важливо знати

Останнє рішення Папи Франциска ще раз підкреслює головні риси його понтифікату: прагнення до скромності, відмову від помпезності, наближення Церкви до простих людей і наголошення на внутрішньому, духовному змісті віри.