Тріщини на кістках, які створили Китай

Приблизно 3500 років тому в місті Їньсюй, на території сучасної провінції Хенань, з’явився перший китайський письмовий знак. Це були не літери, а зображення на панцирах черепах і лопатках биків.

Обряд був простим на вигляд, але тривожним по суті. Жрець ставив питання високому богу Ді або духам предків — наприклад, чи піде завтра дощ. Потім він підпалював кістку, і від жару вона тріскала. Форма тріщини вважалася відповіддю, а писарі одразу вирізали на кістці дату, питання й відповідь.

Часто одне й те саме питання розкладали на два варіанти: «буде дощ» і «не буде дощу». Так жерці боялися помилитися з трактуванням.

Археологиня і каліграфка Ю Шоу (You Shou) десятиліттями вивчала ці написи. Її головна ідея: знаки виникли не як прикраса, а як спосіб приборкати непередбачуваний світ. Ріки розливалися, предки гнівалися, врожай міг загинути — і люди відповіли на цей хаос тим, що дали йому стабільний візуальний код.

Візьмімо ієрогліф 文 — корінь слів «писати», «література», «культура». На найдавніших кістках він зображав людське тіло з ритуальним візерунком, чимось на кшталт болючого ритуального татуювання. Спершу знак означав просто «переплетені візерунки». І саме такими переплетеними візерунками — величезною мережею пов’язаних понять — є і китайська мова, і, як стверджує Дрейер, вся китайська цивілізація.

Місто без стін і без жалю

Місто Їньсюй налічувало орієнтовно 150 тисяч мешканців. Це приблизно стільки, скільки вміщують два стадіони НСК «Олімпійський» у Києві одночасно. Стін довкола міста не було, зате була різка межа між класами.

Знать бенкетувала і пила підігріте вино з важких бронзових посудин. Вона полювала на слонів та носорогів, які тоді ще водилися на рівнинах Хенані. Майстри-ливарники в промислових кварталах відливали бронзу. Прості селяни жили не в будинках, а в ямах під дерев’яними дахами — так рятувалися від морозних зим.

Було в цій цивілізації і те, про що школярам розповідають рідко. Коли помирав правитель або закладали фундамент палацу, у жертву приносили сотні людей — здебільшого полонених. Так намагалися «заспокоїти» богів і предків. Це не прикраса до історії, а факт, який показує, наскільки сильним був страх шанських правителів перед непередбачуваним світом.

Через тисячі років, під час Культурної революції, Ю Шоу переслідували хунвейбіни. Причина проста й неприємна для влади. Її дослідження показували: Комуністична партія — не радикальний розрив із минулим, а несвідома спадкоємиця тієї самої ієрархічної, ритуалізованої культури.

А що, як саме ця звичка бачити світ як мережу пов’язаних символів сьогодні визначає, як у Китаї будують штучний інтелект?

Ієрогліфи, які нагадують нейромережу

Сьогодні головним каналом передачі інформації в Китаї стає вже не ієрогліф, а двійковий код і кубіти — про них трохи нижче. Дрейер висуває гіпотезу: цей перехід дається китайській культурі легше, ніж здається.

Пояснимо простими словами, що таке нейромережа — основа сучасного штучного інтелекту. Це не «штучний мозок» у фантастичному сенсі. Це величезна система зв’язків між простими математичними «вузлами». Вона вчиться розпізнавати закономірності на прикладах — так само, як дитина вчиться впізнавати котів, побачивши сотні фотографій.

За гіпотезою Дрейера, китайське мислення завжди було орієнтоване на оптимізоване, візуальне зіставлення понять. Тобто на мережу значень, а не на лінійний ряд літер, як у латинському алфавіті. Тому ідея нейромережі — мережі пов’язаних вузлів — вкладається в цю традицію природніше, ніж у культуру алфавітного письма. Але це саме гіпотеза автора есе, а не доведений науковий факт.

До речі, сама китайська мова постійно вбирає нові технологічні поняття й перетворює їх на власні образи. Слово «комп’ютер» — 电脑 (діаньнао) — буквально означає «електричний мозок».

Фізик, який ловить частинки у пастку

Пань Цзяньвей (Pan Jianwei) — головний квантовий фізик Китаю. Його науковим керівником був Антон Цайлінгер (Anton Zeilinger), який 2022 року отримав Нобелівську премію з фізики. У 1997-му, ще аспірантом у лабораторії Цайлінгера, Пань Цзяньвей брав участь у першій у світі експериментальній демонстрації квантової телепортації.

Коли вчитель запитав його про мрію, Пань Цзяньвей відповів просто: він хоче побудувати квантову фізичну лабораторію світового рівня — у Китаї.

Що таке взагалі квантовий комп’ютер і чим він відрізняється від звичайного? Звичайний біт — це вимикач: він або увімкнений (1), або вимкнений (0), третього не дано. Кубіт — квантовий аналог біта — поводиться інакше.

Уяви монету, яку підкинули в повітря. Поки вона крутиться, вона одночасно і «орел», і «решка». Це і є суперпозиція — стан, у якому кубіт перебуває водночас у двох станах.

Другу дивну властивість кубітів називають заплутаністю. Уяви два гральні кубики, пов’язані так, що щойно ти дізнаєшся результат одного — миттєво стає відомий і результат другого. Навіть якщо кубики розкидані на протилежних кінцях міста.

Завдяки суперпозиції та заплутаності квантовий комп’ютер може для деяких типів задач одразу перевіряти багато можливих варіантів розв’язку. Це трохи схоже на те, як підбирати комбінацію сейфа не по одній цифрі, а одразу «навпомацки» через кілька варіантів.

Чому держави гарячково хочуть кубітів

Саме тому квантові технології — це не просто наукова цікавинка, а питання національної безпеки. Якщо хтось першим побудує достатньо потужний квантовий комп’ютер, він теоретично зможе зламати сучасне шифрування. На ньому тримається майже весь інтернет-банкінг і військовий зв’язок.

У Стратегії національної безпеки США 2025 року квантові технології згадані поруч зі штучним інтелектом і біотехнологіями. Це напрям, який, на думку Вашингтона, не можна віддати конкурентам.

Пань Цзяньвей уже показав, що це не фантастика. 2016 року під його керівництвом Китай запустив супутник «Мо-цзи» (Micius) — перший у світі супутник квантового зв’язку.

А компанію QuantumCTek заснувала команда Пань Цзяньвея. Частину акцій — 23% — викупив державний оператор China Telecom, щоб будувати на її обладнанні «незламний» національний зв’язок.

Гроші напряму, без черги

Пань Цзяньвей — цікавий приклад ще й тому, що він не член Комуністичної партії Китаю. Він належить до Товариства Цзюсань — однієї з восьми офіційно дозволених партій країни. Ці партії не є опозицією в західному розумінні: вони діють під керівництвом Компартії й здебільшого виконують консультативну роль.

Та це не заважає Пань Цзяньвею мати величезний вплив. Західні науковці роками змагаються за гранти через складні бюрократичні процедури. Пань Цзяньвей натомість отримує гроші напряму.

За курсом Сі Цзіньпіна на технологічну самодостатність, усе відбувається швидко. Якщо Пань Цзяньвей визначає критичну проблему, держава одразу спрямовує туди фінансування й кадри.

А що важливіше для науки: свобода конкурувати за гроші чи швидкість, із якою держава дає вченому ресурси без черги?

Америка вчиться в конкурента

На це питання намагається відповісти й Вашингтон. Майкл Кратсіос (Michael Kratsios) — науковий радник Дональда Трампа (Donald Trump) — випускник Thiel Capital і Університету Цінхуа в Пекіні.

Його звіт про реформу американської науки автори називають найбільшим переглядом науково-технічної політики США за десятиліття. Востаннє таке масштабне оновлення відбувалося за часів повоєнного документа Ванневара Буша «Наука: нескінченний кордон».

Кратсіос критикує традиційне колегіальне рецензування наукових заявок (peer review) як надто повільне й консервативне. За його словами, нову ідею завжди перевіряють охоронці старих ідей.

Натомість він пропонує «золоті квитки». Це механізм, коли один призначений державою рецензент може одноосібно профінансувати амбітний, ризикований проєкт без узгодження з комісією. Це дуже нагадує статус, який має в Китаї Пань Цзяньвей.

Центральні елементи звіту — програми «Genesis Mission» і «X-Labs». Вони побудовані за принципом Мангеттенського проєкту: вузькоспеціалізовані команди застосовують штучний інтелект для прискорення науки, оминаючи звичну академічну бюрократію. За задумом це схоже на китайські державні лабораторії — наприклад, той самий квантовий центр Пань Цзяньвея в Хефеї.

Але є проблема, якої не вирішити жодним указом: у США просто менше науковців, ніж у Китаї. Кратсіос сподівається, що цю прогалину закриє сам штучний інтелект. Керівник Anthropic Даріо Амодей (Dario Amodei) назвав це «країною геніїв у дата-центрі».

Хто критикує цей курс

Не всі в США вважають цей курс правильним. Конгресвумен-демократка Зоя Лофгрен (Zoe Lofgren) звинуватила адміністрацію в тому, що та системно руйнує наукову систему країни.

А колумністи Ден Ванг (Dan Wang) і Джуліан Гевіц (Julian Gewirtz) написали в The New York Times дещо різкіше. На їхню думку, спроба Пентагону наглядати за компанією Anthropic — це, по суті, копіювання китайського державного капіталізму.

• Кратсіос та його прихильники: старі правила гальмують прогрес, потрібні швидкі рішення й довіра до окремих геніїв.
• Критики з Демократичної партії: реформа руйнує десятиліттями вибудувану систему незалежної науки.
• Оглядачі NYT: державний контроль над приватними ШІ-компаніями — це відхід від американської моделі вбік китайської.

Місто, де сусідам показують майбутнє

Джейкоб Дрейер цьогоріч відвідав Наньнін — столицю провінції Гуансі, за три години потягом від Шеньчженя, але за духом — глибоку провінцію.

У Китаї п’ятирічні плани розписують ролі для кожного регіону. Великі міста, як Пекін і Шанхай, займаються дорогими дослідженнями. А Гуансі має поширювати вже готові технології в Південно-Східну Азію.

У Центрі співпраці Китай — АСЕАН зі штучного інтелекту цифрові екрани показували не абстрактну науку, а конкретні застосунки, розкладені по галузях:

• сільське господарство;
• логістика;
• громадська безпека;
• виробництво;
• місцеві фінанси;
• охорона здоров’я;
• освіта.

Лідерів В’єтнаму, Лаосу чи Індонезії запрошують саме в цей центр. Меседж простий: завдяки ШІ Китай зробив фермерів багатшими, заводи — ефективнішими, а вулиці — безпечнішими.

Цифри тут промовисті. ВВП на душу населення в Наньніні наближається до 10 тисяч доларів. Це вдвічі більше, ніж у В’єтнамі, і майже вп’ятеро більше, ніж у Лаосі чи Камбоджі.

Китайський підхід до ШІ — не абстрактна гонитва за потужністю. Це інструмент вирішення конкретних завдань: дешевша електроенергія, продовольча безпека, доступна медицина через ШІ-діагностику.

Такий підхід спирається на рівень державного контролю, який навряд чи прижився б на Заході. Досить згадати обурення американців через компанію Flock. Її камери зі штучним інтелектом стежать за автомобільними номерами по всій країні.

Сама ідея, що держава вирішує щось за людину без її згоди, у США викликає спротив. У Китаї такого спротиву просто не буде.

Два погляди у майбутнє

У книжці «Від нуля до одиниці» підприємець Пітер Тіль (Peter Thiel) запропонував просту схему. Китай, на його думку, — суспільство «визначеного песимізму»: там вважають, що лихо неминуче, тому складають детальні плани, аби його уникнути.

А США часів Ванневара Буша, у 1950-х, були суспільством «визначеного оптимізму». Американці вірили, що майбутнє буде світлим саме собою. Тому вони наважувалися на масштабні наукові ставки без детального плану.

Ці ярлики не завжди точно описують країни — ні тоді, ні тим більше зараз. Але, за спостереженням Дрейера, штучний інтелект змінює все навколо. І саме китайці сьогодні виглядають оптимістичнішими щодо майбутнього, ніж американці.

Есе завершується не відповіддю, а трьома питаннями, які Дрейер залишає читачам. Що штучний інтелект насправді дає звичайним людям? Хто насправді керує цим процесом — суспільство чи жменька технологічних компаній? І яка модель — китайське державне планування чи американський, дедалі більш хиткий, демократичний капіталізм — витримає перевірку часом?

Чому це важливо знати

Це не просто філософська суперечка на іншому континенті. Квантові комп’ютери, про які йдеться в тексті, загрожують саме тому шифруванню, на якому тримається захищений зв’язок. Ідеться, зокрема, про банківські операції й військові комунікації — ті, що потрібні Україні для стійкого кіберзахисту.

Ця гонитва Китаю й США за лідерство в ШІ — не абстракція. Вона визначає, як швидко і дешево на полі бою — зокрема українському — з’являються нові безпілотники й системи, що самі розпізнають цілі.

Раніше ми писали про те, як китайський ШІ Kimi K3 майже наздогнав американський. Ще ми розповідали, чому G20 вирішив не регулювати штучний інтелект. І публікували огляд дев’яти поглядів на розвиток ШІ.