«Питання не лише в тому, скільки витрачати, а що саме будувати», — наголошує Павел Локшин, автор статті.

1. Дрони: маса важливіша за складність

Росія щодня запускає по Україні до 200 дронів Shahed, і в перспективі здатна виробляти до 500 дронів-камікадзе на день. Ці дешеві одноразові апарати (переважно з Ірану або їх російських копій) переносять невеликі заряди, але перевантажують ППО і створюють вікна для більш небезпечних атак.

• Україна наростила власне виробництво дронів, зокрема FPV і далекобійних, які щодня б’ють по цілях у Росії.
• ЄС досі не має ні масового виробництва FPV, ні одноразових дронів.
  • Франція планує випустити 2000 дронів у 2025 році.
  • Німеччина лише починає випробування.

2. Боєприпаси: цифри — не все

ЄС у 2025 році виробить 2 млн артилерійських снарядів (зокрема, Rheinmetall — 700 тис. проти 70 тис. у 2022). Але значна частина піде одразу в Україну, а РФ перевершить Європу за обсягом — щонайменше на 30%, за оцінками Києва.

• Росія — до 250 тис. снарядів на місяць, тобто понад 3 млн на рік.
• Складніші ракети ППО:
  • Diehl Defence (Німеччина) — 500 ракет IRIS-T за рік.
  • Франція та Італія (SAMP/T) — цикл виробництва: 42 місяці → планують скоротити до 18.

3. Ракети: Європа — майже без запасу

• Росія:
  • ~1200 крилатих ракет на рік (по землі),
  • ~400 балістичних ракет (коротка-середня дальність),
  • Більшість не використовуються — Кремль запасає для можливої війни з НАТО.
• Європа:
  • Taurus (Німеччина): виробництво зупинено, відновлять після замовлення зі Швеції — 40–60 штук на рік.
  • Scalp-EG (Франція-Британія): схожі цифри.
  • Балістичні ракети: нуль.
  • Єдиний потужний засіб — Tomahawk у британському флоті.

Ініціатива ELSA (European Long-Range Strike Approach) передбачає розробку європейської ракети з дальністю до 2000 км, але це — питання майбутнього, а не 2025 року.

Чому це важливо знати

Поки Росія щомісяця випускає тисячі снарядів, дронів і ракет, європейська оборонна промисловість не встигає відновити потенціал після десятиліть скорочень. Головна загроза не у кількості грошей, а у дефіциті виробничих потужностей, затримках постачання і залежності від США. Якщо ЄС прагне не лише стримувати РФ, але й бути стратегічно автономним, він має терміново інвестувати не в розмови, а в заводи і проєкти нового покоління.