Перейти до основного вмісту

McDonald’s на Лук’янівці: чому людей тягне до місць трагедій

McDonald’s на Лук’янівці NBC News назвало найбільш обстрілюваним у світі. Наука пояснює, чому нас тягне до місць трагедій — і що означає для України, коли туди їдуть журналісти й політики.
21 Серпня 2026 о 10:01|Наука і технології|⏱ 5 хв читання|Поділитися:
Пошкоджений наземний вестибюль станції метро «Лук'янівська» після російського обстрілу: зруйновані кіоски, уламки на тротуарі, працюють рятувальники
Фото: НПУ | 1920×1080

Найважливіше про Київ — у Telegram

Тривоги, тарифи, транспорт — коротко і без спаму

Підписатися

Заклад, який пережив щонайменше дев’ять обстрілів

Ресторан біля станції метро «Лук’янівська» відкрився 24 травня 1997 року. Це був перший McDonald’s в Україні — тоді кияни займали чергу до нього з самого ранку. Після повномасштабного вторгнення заклад, за даними NBC News, пошкоджувало щонайменше дев’ять разів.

Один із наймасованіших ударів стався в ніч на 24 травня 2026 року — рівно у 29-й день народження ресторану. Під час того ж обстрілу згорів сусідній торговий центр «Квадрат», був зруйнований Лук’янівський ринок, загинули двоє людей. Але щоразу заклад прибирають і відкривають знову — здебільшого за кілька днів. Стіни всередині посічені осколками, вивіска над входом оплавлена від жару вибухів. А кава й бургери там — щоранку.

Чому нас тягне туди, де сталася трагедія

У 1986 році психологи Джефф Грінберг, Том Пищинський і Шелдон Соломон запропонували теорію управління страхом смерті (Terror Management Theory). Її суть проста. Усвідомлення власної смертності викликає в людини глибоку, здебільшого несвідому тривогу. Щоб з нею впоратися, мозок шукає способи символічно «доторкнутися» до смерті з безпечної відстані. І це зменшує тривогу, а не посилює її.

У 2018 році дослідники Авіталь Біран і Доріна-Марія Буда першими застосували цю теорію до темного туризму — подорожей до місць смерті, злочину чи трагедії. Йдеться про концтабори, колишні в’язниці, квартали з високим рівнем насильства. Це схоже на те, як водії сповільнюються біля аварії на дорозі, хоча самі в ній не постраждали. Небезпека їх не торкається — але мозок все одно хоче побачити, що сталося. Або як дитина підглядає крізь пальці у страшній сцені фільму: хоче побачити небезпеку, але з місця, де вона їй не загрожує.

Чому саме сюди їдуть журналісти з усього світу

Історія з McDonald’s на Лук’янівці — той самий механізм, але з важливою відмінністю. Науковці зараховують до темного туризму й місця, пов’язані зі збройними конфліктами. Проте сюди людей веде не цікавість до чужого горя, а бажання побачити стійкість зблизька.

У серпні 2026 року NBC News випустило великий репортаж прямо із зали цього закладу. Журналісти описали момент, який важко вигадати спеціально. Щодня о дев’ятій ранку в Україні оголошують загальнонаціональну хвилину мовчання за загиблими на війні. Персонал і відвідувачі завмирають — а кухонні автомати для фритюру продовжують попискувати. Саме такі деталі розповідають про війну краще за будь-яку статистику.

Регулярно знімають тут і українські медіа. Радіо Свобода та Forbes Ukraine приїжджають після кожного нового обстрілу — показати, як швидко комунальники прибирають скло і заклад знову відчиняє двері. Приїздять й іноземні тревел-блогери, які документують життя воєнного Києва для своєї аудиторії — від США до Нігерії. Дехто з них знімає ці кадри спеціально, щоб спростовувати російську пропаганду про життя в українській столиці.

Журналісти обирають цей McDonald’s свідомо. Впізнаваний у всьому світі бренд на тлі руїн — образ, який західний глядач зчитує миттєво, без пояснень і перекладу.

Саме через цю символічність закладу на Лук’янівці часто приписують інший відомий епізод. У вересні 2023 року тодішній держсекретар США Ентоні Блінкен обідав у McDonald’s разом із тодішнім головою МЗС Дмитром Кулебою. Але та зустріч відбулася в іншому ресторані мережі — у центрі Києва.

Лора Лумер: коли політика зустрічає бургер

20 липня 2026 року McDonald’s на Лук’янівці відвідала американська блогерка Лора Лумер (Laura Loomer). Роками вона поширювала антиукраїнську риторику й публічно ставила під сумнів, чи варта Україна підтримки США. Того дня блогерка приїхала до Києва потягом, відвідала Бучу й оглянула докази російських злочинів. А тоді пообідала в пошкодженому ресторані — на тлі зруйнованого обстрілом торгового центру.

21 липня в соцмережі X Лора Лумер написала, що удари по закладу — це «напад на американський бізнес». Ще недавно вона стверджувала протилежне, а тепер публічно визнала: роками перебувала під впливом російської пропаганди. Давні дописи блогерка видаляти не стала — щоб помилку було видно всім. Того ж тижня вона зустрілася з Президентом України Володимиром Зеленським і відвідала Києво-Печерську лавру.

Телеканал CNN припускав, що раптовий розворот Лори Лумер міг бути й відповіддю телеведучому Такеру Карлсону. Той у 2024 році їздив до Москви, брав інтерв’ю у Владіміра Путіна й обідав у російському аналогу McDonald’s. Ці висновки — особиста політична позиція блогерки та оцінки медіа, і ми наводимо їх із чіткою атрибуцією, без власної оцінки.

Де проходить етична межа

Дослідники темного туризму попереджають: місця пам’яті легко перетворюються на звичайний атракціон. Селфі на тлі Аушвіца — приклад того, як цікавість витісняє повагу до жертв. Той самий ризик існує й тут. Коли місце реальної трагедії стає майданчиком для політичного жесту, увага зміщується з людей, які там живуть і працюють щодня, на постать гостя, що приїхав на один день.

Що це означає для України

  • Емоційний, легко впізнаваний символ — оплавлена вивіска знайомого бренду — доходить до західної аудиторії швидше й глибше, ніж сухі цифри про обстріли
  • Такі візити — частина інформаційного фронту війни: вони утримують увагу закордонної публіки, яка з роками стомлюється від новин про війну
  • Але цінність має не сам факт відвідування, а те, чи залишається повага до контексту й до людей, які переживають цю трагедію щодня — а не як гість на один день

Раніше ми писали