Інтерв’ю записали в Берліні 24 вересня 2026 року. Того ж вечора Пітер Тіль отримав Axel Springer Award — премію без грошової винагороди для підприємців, які змінюють ринки. Раніше її отримували Марк Цукерберг, Ілон Маск і президент України Володимир Зеленський. Поки тривала церемонія, біля будівлі концерну кілька сотень людей протестували проти нагородження.

Пітер Тіль народився 1967 року у Франкфурті-на-Майні, а дитиною переїхав до США. Він заснував платіжний сервіс PayPal, одним із перших інвестував у Facebook і створив компанію Palantir. Palantir робить програми, які шукають закономірності у величезних масивах даних, — для урядів, армій і корпорацій.

Світ атомів проти світу бітів

Близько 20 років тому Пітер Тіль сформулював ідею, яку називає тезою про стагнацію. Стагнація — це застій, коли щось формально рухається, але майже не росте. За його словами, від 1970-х років технічний прогрес на Заході помітно сповільнився.

Інвестор пояснює це через два світи. Перший — світ бітів: комп’ютери, інтернет, смартфони, програми. Тут прогрес був шаленим. Другий — світ атомів: усе фізичне, від літаків до електростанцій. Тут, на його думку, справи йшли значно гірше.

Різницю легко відчути самому. Смартфон у вашій кишені в тисячі разів потужніший за комп’ютер, який допоміг «Аполлону» долетіти до Місяця. А звичайний пасажирський літак летить приблизно з тією самою швидкістю, що й у 1970-х, — близько 900 кілометрів на годину.

Пітер Тіль зауважує, що вже у 1980-х кар’єра в «атомних» інженерних галузях стала невдалим вибором. Ідеться про механіку, хімічну інженерію, авіаційно-космічну та ядерну. Студенти просто перестали туди йти.

Чому застій робить людей злішими

Найцікавіше в цій тезі — не техніка, а суспільство. Інвестор переконаний: застій став однією з причин, чому політика стала такою розколотою. Коли економіка не росте, на кожного переможця припадає переможений.

Уявіть піцу на вісьмох. Якщо піца щороку більшає, кожен отримує трохи більше — і всі задоволені. Якщо ж піца не росте, зайвий шматок для одного означає мінус шматок для іншого. Економісти називають таку ситуацію грою з нульовою сумою. У ній люди набагато частіше сваряться.

Інтернет наприкінці 1990-х був найпотужнішим двигуном зростання, визнає Пітер Тіль. Але, на його думку, навіть він не підняв цивілізацію на новий рівень. А от ШІ, можливо, більший за інтернет. Він здатен знову розігнати зростання — з усім добрим і поганим, що це принесе.

Тож свою думку інвестор частково змінив. Але з гумором додає: тепер, коли з’явився ШІ, ніхто вже не сперечається, що попередні десятиліття були застійними.

Чи може ШІ вийти з-під контролю

Розмова відбулася через кілька днів після гучної події. 12 вересня 2026 року очільник компанії Anthropic Даріо Амодеї опублікував есей із закликом свідомо сповільнити вдосконалення ШІ. Його підтримали очільник OpenAI Сем Альтман та Ілон Маск — давні конкуренти.

Матіас Депфнер запитав прямо: це щирий страх чи тактика? Наприклад, спосіб збити очікування інвесторів перед IPO на трильйони доларів. IPO — це момент, коли компанія вперше продає свої акції на біржі всім охочим.

Пітер Тіль відповів, що дискусія про ШІ має багато вимірів. Є сценарії, схожі на наукову фантастику, — як у фільмах «Матриця» чи «Термінатор». Там розум, значно сильніший за людський, виходить з-під контролю. Інвестор не вважає таку ймовірність високою. Але навіть 5–10% — це, за його словами, доволі погано.

Що означають такі цифри? Шанс 5% — це один із двадцяти, а 10% — один із десяти. Чи сіли б ви в літак, знаючи, що з кожних двадцяти рейсів один не долітає?

Ведучий навів ще один приклад. Нещодавно шість найбільших мовних моделей запитали, чи загрожує людству вимирання через ШІ. Мовні моделі (LLM) — це програми на кшталт ChatGPT, які навчилися писати тексти на мільярдах людських текстів. Їхні оцінки ризику коливалися від 1% до 10%. Але, можливо, моделі просто віддзеркалюють нас самих? Вони вчилися на людських текстах, а в них повно страхів і песимізму. Тож ШІ міг повернути нам наші ж тривоги — як луна повертає твій власний крик.

Чому зупинка теж небезпечна

Пітер Тіль погодився вважати ризик реальним. Довести, що він дорівнює нулю, важко. Але з цього, наголошує інвестор, не випливає, що треба завжди гальмувати. Без жодного прогресу суспільство, на його думку, просто перестає працювати.

Він нагадує про неписану угоду між поколіннями. Середній клас у США і Європі завжди розраховував, що діти житимуть краще за батьків. Краще — в усьому: в грошах, здоров’ї, якості життя. Коли ця обіцянка ламається, суспільство починає дивно і тривожно змінюватися.

Багато хто уявляє, що світ без ШІ і без зростання буде тихим і мирним. Пітер Тіль вважає це ілюзією: альтернатива прогресу теж далеко не нейтральна. До того ж годинник назад, за його словами, повернути неможливо.

Гонка з Китаєм і енцикліка папи

Якщо Америка сповільниться, а Китай прискориться, хіба це не подарунок Пекіну? Таке запитання поставив Матіас Депфнер.

Пітер Тіль погоджується: теоретично сповільнити ШІ можна лише за справжньої співпраці всього світу. Але для цього потрібен світовий уряд із реальною силою. Його внутрішній класичний ліберал вважає, що такі «ліки» гірші за саму хворобу. Інший варіант — фальшиве світове управління: конференції й порожні заяви. А найгірше, що тоді ШІ загальмують лише на Заході.

Як приклад він згадав енцикліку папи Римського Лева XIV про штучний інтелект. Енцикліка — це офіційне послання папи до вірян. Документ Magnifica Humanitas папа оприлюднив 15 травня 2026 року. Як ми раніше писали, це перша енцикліка Католицької церкви, повністю присвячена ШІ. Пітер Тіль назвав її фактично антиШІ-документом і визнав, що його оцінка може бути надто різкою.

Логіка інвестора така. Комуністична партія Китаю папу не слухатиме, а от частина американців — може. Тож, на думку Пітера Тіля, енцикліка об’єктивно грає на руку Пекіну. Він підкреслив, що не вважає папу агентом комуністів. Але назвав його «корисним ідіотом» — так у політиці кажуть про людину, яка мимоволі допомагає чужим інтересам.

Ведучий розповів, що двоє засновників великих ШІ-платформ мають докази: Китай поширює антиШІ-контент в американських соцмережах. Мета — зробити американців скептиками і посилити власну перевагу. Пітер Тіль схильний у це вірити, хоч сам цього не досліджував. Але головну причину він бачить у самих західних суспільствах.

Інвестор наводить приклад кліматичної активістки Грети Тунберг. Можна жартувати, що вона працює на китайських комуністів. Але насправді, каже Пітер Тіль, це проблема, яку Захід створив сам. Він називає себе жорстким критиком Китаю, проте вважає, що звинувачувати в усьому Пекін надто легко.

Чому американці бояться ШІ більше за європейців

Матіас Депфнер помітив парадокс. Америку завжди вважали країною, що любить технології. А тепер там виходять на протести з плакатами проти ШІ. Наступні вибори навіть можуть стати змаганням: яка партія краще захистить людей від ШІ.

Пітер Тіль пропонує «проамериканське» пояснення. ШІ по-справжньому відбувається саме в США. Китай — швидкий наздоганяч. А Європа, на його думку, відстала надзвичайно сильно. Тому європейці змін просто ще не відчувають.

Різницю він бачить навіть на прикладі Palantir. За останні роки продажі компанії американським корпораціям різко зросли. Бізнес у США поспішає зрозуміти, як змінитися в епоху ШІ. У Європі такої тривоги значно менше. Там, за словами інвестора, досі панує принцип: не роби завтра того, що можна відкласти на післязавтра.

Ніж, Ferrari і два Фаусти

Чи буде ШІ корисним для демократії? Пітер Тіль називає це дуже великим питанням. Сам він радше говорить про конституційні республіки чи вільні суспільства. На його думку, вони в біді, бо не мають спільної історії про краще майбутнє. ШІ — не панацея, але без зростання крайні праві й ліві й далі набиратимуть силу.

Матіас Депфнер запропонував порівняння з ножем. Ним можна приготувати чудову вечерю, а можна вбити людину. Ми засуджуємо вбивцю, але не забороняємо ножі. То чому ж нові технології постійно моралізують?

Пітер Тіль погодився: ми моралізуємо надто багато. І запропонував мовну загадку. Яке слово протилежне до «добрий»? У моральному сенсі — «злий». У практичному — «поганий», тобто такий, що погано працює.

Далі — його автомобільний приклад. Ferrari можна назвати «злою» машиною: вона спалює дуже багато пального. А от «Трабант», маленьке східнонімецьке авто з пластиковим кузовом, — просто погана машина. Вона їздить, але гірша за звичайний Volkswagen Golf. Злий принаймні компетентний, а поганий — ні.

Ту саму думку інвестор пояснює через дві версії легенди про Фауста — вченого, який уклав угоду з дияволом. У п’єсі англійця Крістофера Марлоу з XVI століття Фауст — фальшивий науковець, щось на кшталт мага й алхіміка. Його наука погана, і він прямо потрапляє до пекла.

У німця Йоганна Вольфганга фон Гете Фауст теж укладає угоду з дияволом. Знання він здобуває морально сумнівним шляхом. Але все зрештою обертається на краще, і герой отримує спасіння.

Пітер Тіль чітко каже: бути добрим краще, ніж злим. Але Фауст Йоганна Вольфганга фон Гете йому ближчий за Фауста Крістофера Марлоу. Наші суспільства, на його думку, постійно сперечаються про добро і зло. А насправді вони сповнені просто некомпетентності. Уявіть світ, де 99% компаній, бізнесменів і політиків просто не вміють робити свою роботу. Саме про це, каже Пітер Тіль, і треба говорити — а не про те, хто з них добрий, а хто злий.

Фраза 2009 року, яку йому досі пригадують

Ведучий нагадав: дехто називає Пітера Тіля ворогом демократії. Здебільшого через одне речення з есею 2009 року. Тоді він написав, що перестав вірити в сумісність свободи і демократії.

Інвестор пояснив, як це сталося. Есей він швидко написав однієї ночі для лібертаріанського онлайн-журналу Cato Unbound. Лібертаріанці — прихильники мінімальної ролі держави і максимальної свободи особи. Він показав текст колезі і запитав, чи немає там чогось скандального. Той відповів, що нічого такого немає.

Висновок Пітер Тіль зробив пізніше: якщо вже питаєш про це, слова точно треба було добирати обережніше. Через два тижні він опублікував уточнення. У ньому пояснив: ніхто ні в кого не відбиратиме право голосу, і демократія нікуди не зникне.

За словами інвестора, він виступав за деполітизацію — щоб політика менше розпалювала пристрасті. Текст був звернений до самих лібертаріанців. Вони надто вірили, що змінять світ, просто вигравши вибори. Чисті лібертаріанські ідеї, на його думку, важко провести через демократичне голосування. Нічого такого, чого не сказали б філософи Шарль Монтеск’є чи Джон Стюарт Мілль, він, за власними словами, не написав.

Чи любить він провокувати? Пітер Тіль визнає, що любить штовхати людей до роздумів. Але саме той текст, за його оцінкою, більше дезорієнтував, ніж стимулював.

Уроки Німеччини 1930-х

Матіас Депфнер описав тривожну картину. Суспільства розколюються, центристські лідери слабшають, а авторитарні режими досягають цілей. Економіка Китаю процвітає.

Пітер Тіль відповідає, що він не гегельянець. Філософ Георг Вільгельм Фрідріх Гегель вчив, що історія рухається в певному напрямі і все, що стається, — на краще. Інвестор із цим не згоден. Так, тенденція проти демократії існує, але вона не є морально правильною.

Він нагадує, що пішло не так у Німеччині 1920–1930-х. На виборах 1932 року нацисти й комуністи разом отримали понад половину голосів. А коли більшість голосує за партії, що хочуть знищити демократію, рятувати її вже майже пізно.

Ведучий провів паралель із сьогоденням. На виборах до парламенту Берліна 20 вересня 2026 року перемогла ліва партія «Ліві» (Die Linke). А в землі Саксонія-Ангальт 6 вересня впевнено перемогла праворадикальна «Альтернатива для Німеччини» (AfD).

Чому молодь голосує за крайніх

Пітер Тіль каже, що з нього був би поганий політик, тож порад центристам не дає. Але переконаний: вони системно недооцінюють масштаб проблеми. Як приклад він наводить Велику Британію. За його підрахунком, там за десять років змінилося сім прем’єр-міністрів. І жоден не мав плану, як змінити країну.

Політики, за словами інвестора, думають, що головне — виграти складну внутрішньопартійну гру. А глибинні проблеми нікуди не діваються: прогресу мало, обіцянка між поколіннями зламана. Крайні партії, на його думку, нічого не вирішать. Але ставитися до них треба серйозно.

Найбільше його вразили берлінські цифри. «Ліві» загалом отримали близько чверті голосів (за офіційними даними — 25,7%). А серед виборців від 16 до 24 років, за даними Пітера Тіля, — 47%. Саме молоді колись вирішуватимуть долю країни.

Тож інвестор жартома взявся «захищати» «Лівих» — бо його точно не запідозриш у симпатіях до комуністів. Їхня сила в тому, що вони серйозно говорять про проблеми молоді. Оренда в Берліні надто дорога, будувати житло майже неможливо, пробитися молодим важко. Пітер Тіль називає Німеччину, Європу і частково США геронтократіями — суспільствами, влаштованими під потреби старших людей.

Матіас Депфнер заперечив: проблеми справжні, але рішення «Лівих» — націоналізація великих житлових компаній. А ще, за його словами, партію супроводжують антисемітизм і проісламістські настрої. Пітер Тіль погодився, що рішень у них немає. Але для перемоги вистачає того, що вони хоча б говорять про проблеми. Так само він сам відповідає на питання про технологічний застій: першим кроком має бути розмова.

Щодо AfD інвестор говорив обережно. На його думку, ця партія — теж наслідок провалу центристів, які не запропонували Німеччині економічного майбутнього для всіх. Він сумнівається, що крайні праві чи крайні ліві вміють збалансувати бюджет.

Ведучий додав, що зовнішня політика AfD — проросійська, прокитайська та антиізраїльська. Пітер Тіль відповів, що про Україну, Китай та Ізраїль можна вести розумні дискусії. Але AfD, на його думку, помиляється в усіх трьох питаннях.

Трамп, Венс і страх перед лівим поворотом

У 2016 році Пітер Тіль підтримав Дональда Трампа. Як він оцінює його президентство через десять років? Інвестор жартома просить запитати ще через десять.

Перемога Дональда Трампа, на його думку, стала наслідком провалів істеблішменту — усталеної політичної еліти. Вона не впоралася з проблемами зростання, глобалізацією і нескінченними війнами США на Близькому Сході.

Дві адміністрації Дональда Трампа, вважає інвестор, зробили протилежні помилки. Під час першого терміну команду склали люди, які не могли домовитися між собою. Під час другого — перестаралися з перевірками на лояльність. У результаті, за його оцінкою, апарат заповнили не дуже розумні, зате дуже віддані люди.

Хто такі «демократичні соціалісти»

Пітера Тіля непокоїть інше. У 2016 році американці втомилися від республіканського істеблішменту, уособленого родиною Бушів. Тепер, на його думку, так само можуть утомитися від лівоцентристської еліти часів Білла і Гілларі Клінтонів та Барака Обами. Демократична партія — головна партія істеблішменту в США. Якщо її захоплять Демократичні соціалісти Америки, це буде значно серйозніше.

Інвестор переповів історію цього руху. Організацію створили 1982 року з кількох маргінальних соціалістичних груп. У ній було близько 5 тисяч членів. Після кампанії сенатора Берні Сандерса 2016 року кількість членів, за даними Пітера Тіля, зросла до 50 тисяч. А середній вік учасників упав із 66 до 33 років. Старий клуб перетворився на молодий революційний рух, схожий на поп-культуру.

Матіас Депфнер пригадав їхній обід 2016 року. Тоді Пітер Тіль пояснив підтримку Дональда Трампа тим, що стара система зламалася і її треба струснути. Чи потрібна така встряска знову? Ні, відповів інвестор: перемогу демократичних соціалістів він вважає катастрофою. Але описово визнає: еліта демократів провалилася так само, як колись республіканська.

Ведучий запитав і про Джей Ді Венса, нинішнього віцепрезидента США. Пітер Тіль колись помітив його раніше за інших. Інвестор назвав Джей Ді Венса вдумливим, відкритим і харизматичним. Той працював у венчурному фонді Mithril, який Пітер Тіль допоміг заснувати. Інвестор підтримав ідею написати книжку — мемуари Hillbilly Elegy стали бестселером 2016 року. А у 2022-му Пітер Тіль фінансово допоміг Джей Ді Венсу балотуватися до Сенату.

Хто кращий кандидат від республіканців у 2028-му — Джей Ді Венс чи Марко Рубіо? Інвестор досі підтримує Джей Ді Венса. Але вважає, що перемогти буде дуже важко будь-кому. Головне питання, на його думку, — хто стане кандидатом від демократів.

Логіка така. Якщо республіканці програють проміжні вибори до Конгресу 3 листопада 2026 року, демократи вирішать, що перемога у 2028-му гарантована. Проміжні вибори відбуваються посередині президентського терміну. І тоді, вважає Пітер Тіль, демократи не будуть чинити опір кандидатові від лівого крила.

Інвестор згадав суперечку з політологом Френсісом Фукуямою — автором ідеї «кінця історії». Ідея полягала в тому, що після холодної війни ліберальна демократія перемогла остаточно. Френсіс Фукуяма з абсолютною впевненістю заявив, що демократичний соціаліст ніколи не переможе на виборах 2028 року. Пітер Тіль оцінює шанси такого сценарію приблизно в 50%.

Аргентина як дзеркало Заходу

Пітер Тіль симпатизує президентові Аргентини Хав’єру Мілею. За його словами, Захід дивиться на Аргентину з тривогою: її минуле може стати нашим майбутнім. Ця країна майже сто років росла гірше, ніж могла.

Причини складні. Серед них — епоха харизматичного лідера Хуана Перона з багатьма поганими ідеями. А ще у 1900–1920-х роках вираз «багатий, як аргентинець» був звичним. Тепер, каже інвестор, його вже ніхто не вживає.

Чи вдасться Хав’єру Мілею змінити країну і переобратися через рік — питання відкрите. Пітер Тіль вважає, що вдасться. На його думку, аргентинці розуміють: повернення назад не буде.

Інвестору не подобається ідея Володимира Леніна «чим гірше, тим краще» — нібито погіршення наближає революцію. Але він бачить іншу проблему. Люди в США і Європі сердиті й песимістичні, проте цього ніколи не вистачає для позитивних змін. Тож суспільство просто дрейфує.

Три способи вийти з боргової пастки

Чи близький поворотний момент? Пітер Тіль відповів запитанням: чи позбудуться німці канцлера Фрідріха Мерца? Інвестор називає його повним провалом. Але вважає, що ще три роки нічого не станеться, бо інші політики не пропонують кращого.

Далі — економіка, яку інвестор сам називає нудною. На Заході великі соціальні держави, високі податки і величезні дефіцити бюджетів. Дефіцит — це коли держава витрачає більше, ніж заробляє, і позичає різницю.

Поки відсотки за позиками були майже нульовими, це можна було витримувати. Тепер позики знову коштують грошей, і борг почав наростати сам собою. Це схоже на кредитну картку. Якщо ви винні 100 гривень під 5% і не повертаєте, наступного року винні вже 105. Ще через рік — понад 110.

У держав, за словами Пітера Тіля, є лише три шляхи. Перший — різко скоротити витрати, як робить Хав’єр Мілей. Другий — різко підняти податки, що, на його думку, задушить зростання. Третій — і далі позичати, відкладаючи проблему. Саме так Захід діє майже 20 років, від кризи 2008-го.

Інвестор вважає, що третій шлях скоро вичерпається. Тоді доведеться обирати між соціалістичним рівнем податків і дуже жорсткою економією. А найкраща ідея Фрідріха Мерца, іронізує він, — позичити ще більше.

Навіщо йому стільки думати про політику? Пітер Тіль визнає, що думає про неї забагато, хоч і знає, що його не оберуть. Політика, за його словами, токсична, але це повітря, яким ми дихаємо. Тож він багато про неї думає — і водночас намагається її ігнорувати.

Європа: «Конкорд» чи Minitel

Де має бути Європа — нейтральна, на боці Китаю чи поруч зі США? Пітер Тіль відповідає: найкраще — бути надійним союзником Америки. Його обурює, коли США і Китай ставлять на одну моральну шальку терезів.

Проте для Америки, на його думку, важливіше інше. Щоб Європа нарешті зібралася, запустила економіку і будувала майбутнє. Як це може виглядати, він пояснює двома історіями.

Перша — надзвуковий лайнер «Конкорд». Наприкінці 1960-х Британія і Франція створили його спільною державною програмою. Надзвукова авіація почалася в США: 1947 року льотчик Чак Єгер першим подолав звуковий бар’єр. Але Європа наздогнала і навіть випередила Америку. «Конкорд» перелітав з Лондона до Нью-Йорка приблизно за три з половиною години — удвічі швидше за звичайні лайнери.

Друга історія — французька мережа Minitel, яка мала стати «французьким інтернетом». Франція відстала і лише глибше закопувала себе. ШІ 2026 року — це «Конкорд» чи Minitel? Пітер Тіль вважає, що Європа зараз відстає навіть сильніше, ніж колись із Minitel. Ведучий із цим погодився.

Страх успіху і списки багатіїв

Про Німеччину часто кажуть, що там бояться провалу. Пітер Тіль додає інший діагноз — страх успіху. Навіть коли бізнес працює, його не масштабують до рівня Ілона Маска чи Марка Цукерберга. Компанію радше продають.

Інвестор навів власні підрахунки. Серед 50 найбагатших американців лише 12 належать до покоління X чи молодших, тобто народилися від 1965 року. І 9 із цих 12 заробили статки самі. У Німеччині молодших людей у такому списку навіть більше — 20 із 50. Але всі 20, за його даними, гроші успадкували.

Тобто ніхто з них не збудував нової великої компанії. А кожен такий засновник, нагадує Пітер Тіль, створює тисячі мільйонерів серед працівників і десятки тисяч робочих місць. Колись Німеччина вміла будувати великі компанії — наприкінці XIX, на початку XX століття і після 1945 року. Але приблизно від 1995-го цей механізм, за його словами, зламався.

Німеччина в серці

Коли Пітер Тіль дізнався про премію, він сказав Матіасу Депфнеру важливу річ. Він десятиліттями намагався викинути Німеччину з голови. Інтелектуально — вдалося, а от із серця — ні.

Інвестор поїхав із Німеччини однорічним, тож спогадів про неї не має. Але тут жили його бабусі й дідусі. В Америці він ходив до англомовних шкіл, а вдома говорили німецькою. Він виріс між двома культурами. Що саме він любить у Німеччині? Пітер Тіль чесно каже, що погано відповідає на такі питання. Це просто частина того, ким він є.

Країну він називає серцем Європи, а Європу — ядром західної цивілізації. Тому, на його думку, криза Заходу — це насамперед криза Європи і Німеччини.

Інсайдери й аутсайдери

На церемонію прийшли двоє давніх партнерів інвестора. Алекс Карп — співзасновник Palantir, тісно пов’язаний із Німеччиною. Макс Левчин — співзасновник PayPal, уродженець Києва.

Пітер Тіль вважає, що засновники великих техкомпаній часто одночасно інсайдери й аутсайдери. Інсайдер — свій у системі, аутсайдер — чужий. Він і Алекс Карп навчалися в елітній юридичній школі Стенфорда. Водночас Пітер Тіль почувався чужим в Америці, а Алекс Карп має єврейське походження, що теж дає відчуття певної окремості.

Макс Левчин, за словами інвестора, був відмінником і дуже харизматичною людиною. Він виїхав з України в 16 років, і його родина жила в бідному районі Чикаго. Звідси — неймовірна внутрішня рушійна сила. Пітер Тіль наголошує: люди часто перебільшують роль «аутсайдерства», бо так легко грати жертву. Важлива саме комбінація.

Мислити самому — а не просто казати «ні»

Ведучий зауважив, що Пітер Тіль ніби автоматично заперечує будь-який консенсус. Інвестор не погодився. Просто поставити мінус перед загальною думкою — нецікаво. Мета в тому, щоб думати власною головою.

Як йому це вдається? Пітер Тіль пояснює це широтою інтересів: історія, політика, економіка, наукова фантастика, психологія. Він згадує «фабрику шпильок» економіста Адама Сміта з XVIII століття. Там кожен робітник виконував лише одну операцію. Так виходило дуже ефективно, але ніхто не бачив цілої картини.

Сучасний світ, каже інвестор, теж складається з вузьких спеціалістів. А він завжди хотів зрозуміти, як усе пов’язано. Він жартує, що це може бути самовиправданням «ренесансного дилетанта». Але переконаний: у світі суцільних спеціалістів має бути місце хоча б для одного генераліста.

Чи є в нього захоплення без жодної практичної мети? Пітер Тіль зізнається, що досі забагато грає в шахи в інтернеті. Підлітком він виступав на шкільних турнірах. Шахи він називає красивою і небезпечно затягувальною грою. Колись він навіть вірив, що хто не грає в шахи, той не розуміє реальності. Тепер визнає, що це було перебільшення.

81 рік у 2100-му: як діти змінюють горизонт

Зараз у Пітера Тіля четверо маленьких дітей. За його словами, вони кардинально змінили горизонт планування. Дорослі можуть удавати, що думають на рік уперед.

Але його старшій доньці у 2100 році виповниться 81 рік. Тож тепер він мимоволі думає, яким буде XXII століття. Спробуйте порахувати: скільки років буде вам у 2100-му?

Чи можна перемогти старіння

Пітер Тіль давно інвестує в біотехнології та довголіття. Особистий мотив він не приховує: страх смерті і страх старості. Дивно, каже інвестор, що його бажання жити довше не поділяють ширше.

Він нагадує про оптимізм науковців XVII–XVIII століть. Філософ Томас Гоббс писав, що в природному стані людське життя мерзенне, жорстоке і коротке. Наука ж мала зробити його довшим — можливо, безмежно. Френсіс Бекон, Ніколя де Кондорсе і Бенджамін Франклін вірили, що медицина колись переможе всі хвороби і навіть смерть.

Сьогодні від цієї мрії, на думку інвестора, відмовилися. Люди навіть не вірять, що можна вилікувати хворобу Альцгеймера. Чому б хоча б не спробувати, дивується він.

Матіас Депфнер, який жартома назвав себе іпохондриком, запитав про найсміливіший сценарій. Вічне життя? 150 років? Пітер Тіль відповів, що не бачить очевидних природних меж.

Песимізм, на його думку, з’явився через невдачі. 1971 року президент США Річард Ніксон оголосив війну раку. За словами інвестора, тоді обіцяли перемогу за п’ять років. Минуло 55 років — прогрес є, але до перемоги дуже далеко.

Тіло як інформація

Пітер Тіль пропонує незвичний погляд. Біологічні процеси ми звикли вважати незворотними: зморшки самі не зникають. А обчислення в комп’ютері принципово можна прокрутити назад — як кнопкою «скасувати» в текстовому редакторі.

Якщо зрозуміти біологію як науку про інформацію, вважає інвестор, теоретично можна навчитися «відмотувати» і процеси в тілі. Комп’ютери, нагадує він, можуть жити вічно.

А як щодо завантаження свідомості в комп’ютер? Тут Пітер Тіль категоричний: програма, яка імітує його, не буде ним. Його погляд — фізичний, сформований християнством. Особистість, на його думку, нерозривно пов’язана з тілом. Християнство обіцяє вічне тіло і перетворену душу.

Інвестор переказав жарт знайомого 80-річного математика. Той не знав, чи є життя після смерті, але сподівався, що ні, — щоб не зустріти там колишню дружину.

Трансгуманізм — рух за вдосконалення людини технологіями, аж до подолання смерті. Пітер Тіль вважає, що з християнського погляду проблема трансгуманізму не в надмірній радикальності. Навпаки — він іде недостатньо далеко.

Чи не стане вічне життя нудним? Будь-який варіант, відповідає інвестор, кращий за альтернативу. Сам він нудьгувати не збирається.

А що найперше варто перемогти? Пітер Тіль визнає, що інвестувати в біотехнології дивовижно складно. Але якби обирав одну ціль, то це деменція — поступове згасання пам’яті й мислення. Знайти спосіб сповільнити або повернути назад занепад мозку — таке завдання він ставить на найближчі роки.

Правда, з якою ніхто не погоджується

Наприкінці Матіас Депфнер поставив Пітерові Тілю його ж улюблене питання. Інвестор ставить його кандидатам на роботу і описав у книжці Zero to One. Звучить воно так: яку правду ви вважаєте істинною, а майже ніхто з вами не згоден?

Навіть Пітер Тіль узяв паузу. А потім пояснив пастку цього питання. Часто здається, що в щось вірить лише він. А потім виявляється, що так думає багато людей.

Близько трьох років тому він почав виступати з лекціями про Антихриста, як ми раніше писали. Тоді це здавалося йому вкрай незвичною темою. Тепер він вважає інакше. Більшість людей, на його думку, відчувають, що щось на кшталт Антихриста зовсім близько — що світ сповзає до тоталітаризму.

Тож його справжня «непопулярна правда» — на рівень вище. Усі публічно називають ідею Антихриста божевільною. Але, за словами Пітера Тіля, «насправді вони таємно погоджуються зі мною».

Раніше ми писали

• Пітер Тіль про Антихриста, штучний інтелект і кінець прогресу
• Принципи Кароліни: чому G20 вирішив не регулювати ШІ
• Комп’ютери в космосі й ШІ, який вдосконалює сам себе