Кіно, яке ніхто не знімав

«Cully Hill Boys» — історія про трьох невдах-реперів зі Східного Лондона. Кел, Горас і Олі сидять у пабі та фантазують про славу. А потім випадково забирають гроші кримінального боса — і починається гонитва.

Сюжет написала жива людина. Сценарист Тім Планаган створив текст без жодних нейромереж і виклав його на Black List. Це онлайн-сервіс, куди автори надсилають нереалізовані кіносценарії. Компанія Higgsfield, що розробляє інструменти для ШІ-кіно, купила права на екранізацію саме штучним інтелектом. Право зняти фільм класичним способом залишилося в автора.

Режисерами стали Аділет Абіш та Айторе Жолдаскалі. Разом з ними працювали ще дев’ять постановників. Але замість камер та знімальних майданчиків команда використовувала промпти. Промпт — це детальний словесний опис сцени, який нейромережа перетворює на відео.

Хто «грає», якщо акторів немає

У титрах — справжні знаменитості: стример Мік’ял Рафік, відомий як N3on, баскетбольний блогер Метт Кіатіпіс та боєць UFC Ізраель Адесанья. Але жоден з них не знімався.

Замість цього кожен підписав угоду про ліцензування зовнішності. Це схоже на оренду: людина за гроші дозволяє компанії використати своє обличчя і голос у фільмі. Нейромережа створила цифрових двійників за фотографіями та аудіозаписами реальних людей.

Але як нейромережа взагалі розуміє, що саме показати в кадрі?

Як це працює зсередини

Higgsfield виклала у відкритий доступ не лише фільм, а й більшість промптів. З них видно цікаву деталь: команда використовувала кілька нейромереж одночасно, і кожна робила свою вузьку справу.

Claude від Anthropic писав самі промпти. Seedance 2.5 від ByteDance перетворював їх на відео та мову персонажів. Seedream від ByteDance і Nano Banana від Google редагували зображення. Творці пояснили розподіл коротко: «правила однієї роботи отруюють іншу». Тому один екземпляр Claude писав лише запити для картинок, а інший — лише для відео. Це як два перекладачі: один працює з французькою, інший з японською, і плутати їх не можна.

Seedance 2.5 генерує кліпи довжиною близько 30 секунд — набагато довші, ніж у більшості моделей. Уявіть, що ви складаєте фільм з конструктора. Старі моделі давали крихітні деталі по кілька секунд, і шви між ними було добре видно. Нові дають довгі блоки — і склейки майже зникають.

Чому найкраще у фільмі зробили люди

Чарльз Пулліам-Мур помітив парадокс. «Cully Hill Boys» виглядає переконливіше за інші ШІ-фільми саме там, де в ньому найбільше людського.

Сценарій з чіткою драматургією написав досвідчений автор. Стиль динамічних сцен запозичений у живих режисерів. У промптах прямо згадуються прийоми Едгара Райта та Гая Річі — британських майстрів швидкого монтажу. Нейромережі відтворили ці прийоми лише тому, що раніше «бачили» їхні фільми під час навчання.

Проблеми теж нікуди не зникли. У кадрі трапляються книжки з нечитабельним текстом. А персонажам бракує хімії — тієї невловимої взаємодії, яка виникає між живими акторами на майданчику.

Що це змінить для нас

Оглядач The Verge вважає, що «Cully Hill Boys» — радше відшліфований прототип, ніж кіно для широкого глядача. Головна мета фільму інша: привчити публіку до самої думки, що ШІ-фільми існують. І показати студіям новий формат співпраці з блогерами та стримерами.

Для глядача це означає просту річ. Відрізнити згенероване відео від знятого камерою ставатиме дедалі складніше. А питання про справжнього автора фільму — сценарист, режисер чи нейромережа — з філософського стає юридичним.

Раніше ми писали

• Як ми раніше писали, згенерований контент уже заполонив інтернет — явище отримало назву AI slop.
• Ми також розповідали, як штучний інтелект навчився знаходити вразливості в комп’ютерних програмах.
• А ще — чому генеративний ШІ змушує людей сумніватися у власному глузді.