Плакат біля кавоварки

Зайдіть у куток якоїсь редакції — і, можливо, побачите цей кодекс на дошці оголошень. Можливо, він навіть визиратиме з-за кавоварки.

Кодекс етики SPJ — це короткий звід правил чесної журналістики, побудований навколо чотирьох ключових принципів. У ньому менше тисячі слів. Щоб прочитати його повністю, вистачить приблизно п’яти хвилин.

Але ці слова настільки важливі, що можуть навіть урятувати демократію. Так вважає Ден Аксельрод (Dan Axelrod) — голова комітету з етики SPJ. Раніше він багато років писав про бізнес для американської медіакомпанії Gannett.

Ден Аксельрод прямо каже: саме так і захищають демократію та суспільство. Кожне суспільство, за його словами, може опинитися без журналістів — і ніхто від цього не застрахований.

Чому правила доводиться переписувати

Ден Аксельрод говорить не лише про сам кодекс. Він наголошує: час від часу його треба оновлювати. Це виснажлива робота. Вона триває близько року — з безліччю зустрічей онлайн і наживо та збиранням відгуків.

Медіа змінюються мало не щодня, з’являються нові технології. Тож у SPJ вирішили: час настав. Кодекс оновлюють уперше за 12 років — і лише ушосте за століття його історії.

Уявіть правила дорожнього руху, які не змінювали 12 років. А тим часом на дорогах з’явилися таксі без водія. Приблизно в такій ситуації опинилися автори кодексу.

Конклав в Індіанаполісі

У червні, після численних онлайн-зустрічей, комітет та інші фахівці з медіаетики з’їхалися до Індіанаполіса. Спокійними вихідними це назвати важко.

Ден Аксельрод визнає: пристрасті неабияк розпалилися. Його колега Кріс Робертс (Chris Roberts) жартує, що принаймні до бійок не дійшло. Кріс Робертс — заступник голови комітету і професор журналістики в Університеті Алабами. За його словами, учасники довго й ретельно шліфували формулювання.

Джоселін Новек жартома порівнює цю зустріч із конклавом. Так називають зібрання кардиналів, які обирають папу Римського. Коли папу обрано, з комина Сикстинської капели здіймається білий дим.

Білого диму в Індіанаполісі не було. Зате з’явився проєкт кодексу на 967 слів. Він на 73 слова довший за чинний текст.

Причина перша: штучний інтелект

Навіщо взагалі все це? Перша причина нікого не здивує — стрімкий прихід штучного інтелекту.

Кріс Робертс пояснює: комітет думав про те, як редакції використовують ШІ — і як іноді ним зловживають. Ця технологія заощаджує медіа гроші. Але якщо застосовувати її неефективно чи неетично, вона створює купу проблем.

Причина друга: хто тепер журналіст

Друге питання стосується самої назви «професійні журналісти». Останніми роками різко побільшало незалежних авторів, яких називають журналістами-креаторами (creator journalists). Це люди, які створюють новинний контент самостійно, без великої редакції за спиною.

У SPJ вважають, що й таким авторам потрібен кодекс-орієнтир. Водночас кодекс, як і раніше, добровільний. Це орієнтир, а не закон: змусити його виконувати ніхто не може.

Звіт, доданий до проєкту, описує, як змінилася професія. Традиційних робочих місць у редакціях меншає, бо галузь скорочується. Зате помітно більшає громадських журналістів, фрилансерів, онлайн-інфлюенсерів і коментаторів.

Звіт посилається на дослідження Дослідницького центру П’ю (Pew Research Center). Згідно з ним, у 2023 році третина журналістів були фрилансерами або працювали на себе. Тобто з кожних трьох журналістів один не мав штатної посади в редакції.

Автори звіту звертають увагу ще на дві тенденції:

• медіа, які стежать за владою, мов сторожовий пес, стає дедалі менше;
• люди, організації та приватні інвестори без журналістського досвіду купують чи відкривають медіа, впливають на висвітлення подій і редакційні рішення та просувають особисті інтереси.

Причина третя: довіра

Ще одна важлива мета — відповісти на кризу, яка загрожує самому існуванню професії. Люди дедалі менше довіряють медіа.

Світ довіряє журналістам уже не так, як колись, — визнає Кріс Робертс. А політики та інші впливові люди ще й навмисно б’ють по журналістиці. За що? За те, що вона наважується вказувати на їхні хиби.

Водночас медійний бізнес дуже змінився фінансово. Третина журналістів уже не працює в традиційних редакціях.

Усе це, на думку Кріса Робертса, вагомі причини переглянути кодекс. І нагадати: стандарти мають лишатися стандартами. Незалежно від того, чи називаєте ви себе журналістом, і від того, на якій платформі працюєте.

Чотири правила, які лишаються незмінними

SPJ заснували 1909 року, зараз у товаристві близько 4 тисяч членів по всіх США. Перший кодекс етики ухвалили 1926 року, а комітет з етики створили 1948-го.

Відтоді кодекс переглядали п’ять разів, востаннє — 2014 року. П’ять змін за сто років — у середньому одна на двадцять років.

Чотири головні принципи не змінювалися і тепер лишаються такими самими:

• «Шукай правду і повідомляй її» (Seek Truth and Report It);
• «Мінімізуй шкоду» (Minimize Harm);
• «Дій незалежно» (Act Independently);
• «Будь підзвітним і прозорим» (Be Accountable and Transparent).

А що, коли статтю допоміг написати штучний інтелект і в ній з’явилася помилка? Хто тоді винен?

Машина не винна — відповідає журналіст

У SPJ зазначають: стрімке поширення генеративного ШІ та інших нових технологій — у медіа, як і деінде, — ставить нові етичні питання. Генеративний ШІ — це програми, які на запит самі створюють тексти, зображення чи відео.

Тож у проєкті з’явився новий рядок. Він нагадує: ні швидкість, ні технології, ні формат медіа не виправдовують неточності чи несправедливості. І далі кодекс наголошує: «Журналісти несуть етичну відповідальність за свою роботу, незалежно від використаних інструментів і технологій».

Простіше кажучи, остаточна відповідальність завжди лежить на журналістові — хоч би що підказав ШІ. Це як із калькулятором на контрольній. Якщо ви ввели не ті числа, відповідь «калькулятор помилився» вчителя не переконає.

Кріс Робертс пояснює: комітет не хоче, щоб хтось виправдовувався технологією. Мовляв, через неї не вдалося працювати етично й прозоро.

Цікава деталь: у проєкті штучний інтелект узагалі не названо. Там ідеться лише про «інструменти й технології». Так кодекс не застаріє, коли технології знову зміняться.

Проєкт торкається й інших тем:

• перевірки фактів;
• хибної інформації (misinformation);
• висвітлення злочинів;
• сфабрикованих, тобто підроблених, зображень.

Спершу проєкт винесли на обговорення, щоб зібрати відгуки. У жовтні за нього мають проголосувати члени товариства.

Замість «голосу безголосим» — увага до тих, кого не чують

Одне з нововведень викликало особливо багато обговорень. Новий рядок містить два заклики. Перший — пильно й сміливо вимагати звіту від тих, хто має владу. Другий — протидіяти несправедливій маргіналізації тих, у кого влади менше.

Маргіналізація — це коли групу людей відсувають на узбіччя суспільного життя. Їхніх проблем тоді майже ніхто не помічає.

Та найцікавіше тут не те, що з’явилося, а те, що зникло. Раніше на цьому місці було гасло «Дай голос безголосим» (Give voice to the voiceless). Звучить благородно, правда? Але його визнали проблемним: воно ніби припускає, що в деяких людей голосу немає.

Член комітету Ерік Дегганс (Eric Deggans) пояснює, у чому пастка. Голос у цих людей є. Біда в тому, що провідні медіа надто часто його не чують — або навіть не знають, що він існує.

Це схоже на учня, якого ніколи не викликають до дошки. Відповідь він знає — просто його ніхто не питає.

Ерік Дегганс — критик радіо NPR (Національне громадське радіо США) і професор медіаетики в Університеті Вашингтона і Лі (Washington and Lee University). За його словами, деякі групи можуть опинятися поза увагою новин. Тож журналісти мають докладати зусиль, щоб залучати їх до матеріалів, коли це доречно. Особливо — коли так історія стає точнішою.

Чи прочитає хтось цей кодекс

Зміни в галузі породжують ще одне, загальніше питання. Чи може один кодекс підійти всім? І чи взагалі на нього зважатимуть?

Чинний президент SPJ Кріс Ваккаро (Chris Vaccaro) відповідає: кодексу не варто цуратися. Навіть попри те, що змінюються і галузь, і саме уявлення про те, хто такий журналіст.

Кріс Ваккаро впевнений: кодексу дотримуватимуться багато людей. Його вже переклали багатьма мовами. Ота дошка оголошень у редакції, каже він, тепер — увесь світ.

Кріс Ваккаро наголошує: у SPJ не виходитимуть із того, що кодекс нікому не потрібен. Чи що журналістика змінилася настільки, що він утратив сенс. Кодекс має значення, переконаний він.

Кодекс як дороговказ

Ерік Дегганс викладає два курси етики — і на обох студенти вивчають кодекс SPJ. Але цей документ потрібен не лише для навчання майбутніх журналістів. У нього є й інші важливі застосування.

Уявіть, що ви працюєте журналістом у країні, яка довго жила під авторитарною владою. Або там просто немає давньої традиції вільної преси. Звідки дізнатися, як має працювати чесна журналістика? Ерік Дегганс відповідає: звернутися до кодексу SPJ.

Він хотів би, щоб кодекс частіше перечитували працюючі журналісти. І не тільки вони. Особливо Ерік Дегганс радив би прочитати його деяким власникам медіа.

Бо такі власники надто часто тиснуть на працівників і вимагають неетичних речей. Тоді журналіст опиняється між двох вогнів. З одного боку — професійна етика. З іншого — вимоги власника. І доводиться шукати спосіб не зрадити етику і водночас дати власникові те, чого він хоче.

Чому це важливо знати

Новий рядок кодексу дає кожному читачеві простий критерій. Якщо в матеріалі, створеному за допомогою ШІ, є помилка, відповідає журналіст, а не програма. Голосування за оновлений кодекс заплановано на жовтень 2026 року.

Раніше ми писали

• Чому ми вже довіряємо машині більше, ніж людям
• Щеплення від фейків: як ШІ захищає вибори від брехні
• Чорна скринька Google: як Discover обирає, що вам показати