«Раніше встановлена заборона на діяльність Талібану — включеного до федерального списку терористичних організацій — припинена», — оголосив суддя Олег Нефьодов.

Рішення набуло чинності негайно. Воно було ухвалене після того, як Генеральна прокуратура РФ подала відповідне клопотання, враховуючи серію візитів талібських делегацій до Москви. Зокрема, представники Талібану брали участь у Санкт-Петербурзькому міжнародному економічному форумі у 2022 і 2024 роках, а в жовтні минулого року їхній головний дипломат зустрівся з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим.

Новий геополітичний розрахунок

Відносини між Москвою і Талібаном змінилися кардинально за останні два десятиліття. Якщо у 2003 році Росія внесла Талібан до списку терористичних організацій за підтримку чеченських сепаратистів, то з 2021 року Кремль прагне нормалізувати контакти.

Після того як США вивели війська з Афганістану, а Талібан узяв владу, Москва першою відкрила бізнес-представництво в Кабулі й почала розглядати Афганістан як транзитний хаб для постачання газу до Південно-Східної Азії.

У липні 2024 року Владімір Путін назвав Талібан «союзником у боротьбі з тероризмом», маючи на увазі спільні дії проти Ісламської держави — відгалуження IS-K, яке здійснило напади і в Афганістані, і в Росії (зокрема теракт у концертному залі в Москві у березні 2024 року, що забрав 145 життів).

Міжнародний контекст

Рішення Росії — не поодиноке. Раніше Казахстан також виключив Талібан зі свого списку терористичних організацій. Китай у 2023 році став першою країною, яка призначила нового посла до Кабула, і наразі активно розширює економічну співпрацю з режимом.

Однак жодна держава поки що офіційно не визнала Талібан легітимним урядом Афганістану, попри постійні зусилля талібських лідерів отримати міжнародне визнання.

Чому це важливо знати

Рішення Кремля — це сигнал переорієнтації геополітики Росії: Москва дедалі частіше співпрацює з радикальними режимами, зокрема на тлі ізоляції від Заходу. Зняття терористичного статусу з Талібану дозволяє легалізувати економічні й дипломатичні контакти без офіційного визнання режиму. Це відкриває нові канали впливу в Центральній Азії та створює осі «антизахідних» гравців, які шукають нові союзи поза традиційною міжнародною системою.