Самотність і ізоляція: чому це не одне й те саме
Можна жити в галасливому місті, серед колег і сусідів, і почуватися страшенно самотньою людиною. А можна тижнями бути наодинці — і не відчувати жодного дискомфорту. Науковиця Зої Рід (Zoe Reed) з Бристольського університету пояснила, чому це не парадокс, а два різні явища. Про це вона розповіла на Phys.org — виданні, яким щодня користуються понад 100 тисяч читачів.
Найважливіше про Київ — у Telegram
Тривоги, тарифи, транспорт — коротко і без спаму
Самотність і ізоляція — не одне й те саме
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, самотність відчуває кожна шоста людина у світі. Уявіть шкільний клас на 30 учнів: за цією статистикою п’ятеро з них зараз почуваються самотніми, навіть якщо сидять серед однокласників.
Самотність — це суб’єктивне відчуття: людині бракує близькості й теплих стосунків, які вона хоче мати. Соціальна ізоляція — інше, об’єктивне поняття: скільки контактів з людьми є в житті людини і як часто вони трапляються. Ці явища часто збігаються, але не завжди.
У цьому ж дослідженні 19% учасників зізналися, що часто почуваються самотніми. Генетичний аналіз показав: спільні гени пояснюють лише приблизно третину зв’язку між самотністю і соціальною ізоляцією. Це підтверджує — явища пов’язані, але різні за своєю природою.
Дослідники з Бристольського університету перевірили, як кожне з двох явищ окремо впливає на здоров’я. Вони проаналізували дані понад 500 тисяч учасників британського біобанку UK Biobank — це приблизно населення такого міста, як Миколаїв.
Три свідки замість одного
Щоб довести причину, а не просто збіг, науковці використали три різні методи одночасно. Такий підхід називають тріангуляцією — за аналогією з визначенням координат за трьома орієнтирами.
Перший метод — звичайне спостереження: порівняти самотніх і несамотніх людей і врахувати очевидні відмінності між ними. Другий — порівняння рідних братів і сестер, які виросли в одній родині: так дослідники прибирають вплив спільного дитинства.
Третій метод — менделівська рандомізація. Гени людині дістаються випадково при зачатті, як карти в грі. Науковці порівняли людей із генетичною схильністю до самотності й без неї. Це схоже на природний випадковий експеримент, де «розподіл карт» уже стався до народження.
Якщо всі три методи, попри різні слабкі місця, показують однаковий результат — довіра до висновку зростає. Так дослідники намагаються відрізнити справжню причину від простого збігу обставин.
Що показало дослідження
Результат виявився несиметричним. Самотність пов’язана з ширшим колом наслідків. Це вищий ризик депресії, самоушкоджень і спроб самогубства, нижчий рівень задоволення життям і погіршення загального здоров’я.
Соціальна ізоляція натомість показала вужчий вплив — переважно на рівень щастя і відчуття сенсу в житті. Зв’язку з депресією, самоушкодженнями чи фізичними хворобами дослідники не підтвердили жодним із трьох методів.
А що, як причина і наслідок переплутані місцями?
Яйце чи курка
Дослідники перевірили і зворотний зв’язок — і знайшли його. Депресія сама підвищує ризик самотності, а нижчий рівень щастя посилює і самотність, і соціальну ізоляцію. Це означає, що психічне здоров’я і самотність можуть підживлювати одне одного по колу.
Із фізичним здоров’ям — серцевими хворобами, інсультом, діабетом — однозначного зв’язку науковці не знайшли жодним із методів. Це не доказ того, що зв’язку немає: дослідники наголошують, що вибірки могли бути замалі, щоб побачити ефект, який справді існує.
Чому це важливо знати
Висновок дослідників має практичне значення. Якщо в людини мало контактів, їй допоможе більше соціальних заходів. Але якщо людина почувається самотньою серед людей, кількість заходів не вирішить проблему — потрібна якість стосунків, а не їхня кількість.
