Звідки береться протест

Здавалося б, усе просто: людей щось обурило, і вони вийшли на вулицю. Але соціологи давно помітили дивну річ. Обурених завжди багато, а протестів — мало.

У 1977 році соціологи Джон Маккарті та Майєр Зальд запропонували інше пояснення. Рух виникає не тоді, коли гнів найсильніший, а тоді, коли з’являються ресурси для дії. Гроші, лідери, зв’язки з медіа, юридична підтримка — усе це вирішує, чи стане обурення рухом.

Уявіть соціальний рух як стартап. Ідея сама собою нікого не переконає інвестора. Потрібні команда, фінансування й уміння донести меседж до аудиторії. Так само протестним рухам потрібні організатори, кошти на транспорт та юристи, які витягують затриманих із відділків поліції.

Чому натовп не втрачає розум

Ще у XIX столітті француз Гюстав Лебон писав: у натовпі людина ніби втрачає особистість. Вона перетворюється на частину дикого «групового розуму». Ця ідея прожила понад століття. Сучасна наука її спростувала.

Британський психолог Стівен Райхер довів інше. У натовпі людина не втрачає ідентичність — вона отримує нову, спільну. Учасники протесту починають відчувати себе єдиним «ми» проти «них». Саме ця спільна ідентичність визначає, чи стане натовп мирним, чи агресивним.

Це схоже на футбольних уболівальників на трибуні. Окремо кожен — просто людина, яка прийшла подивитися матч. Разом вони скандують, синхронно встають і відчувають спільність, якої не було б наодинці. З протестом відбувається те саме, тільки ставки вищі.

А що, якщо агресія натовпу — не втрата розуму, а реакція на дії поліції? Дослідження Стівена Райхера показали: натовп частіше стає агресивним, коли люди відчувають несправедливе ставлення з боку влади. Наприклад, силові затримання без розбору. Тоді навіть мирно налаштовані учасники починають сприймати поліцію як спільного ворога.

Скільки людей потрібно, щоб перемогти

У 2011 році політологині Еріка Ченовет «Erica Chenoweth» і Марія Стефан проаналізували 323 протестні кампанії за понад століття. Висновок був несподіваним: мирні протести перемагають удвічі частіше за збройні повстання. Точніше — 53% проти 26% успіху.

Далі Еріка Ченовет знайшла магічну межу. Жодна мирна кампанія, яка залучила щонайменше 3,5% населення країни в пік своєї активності, не програла. Жодного разу за понад століття спостережень.

Для Києва з населенням близько 2,9 мільйона людей це приблизно 100 тисяч осіб. Це у півтора раза більше, ніж вміщує стадіон НСК «Олімпійський». Саме стільки людей теоретично здатні змусити владу відступити — за формулою Еріки Ченовет.

Серед прикладів — Революція троянд у Грузії 2003 року та Народна сила на Філіппінах у 1986-му. В обох випадках режим падав протягом лічених днів після масових мирних акцій.

Що тримає рух на плаву

3,5% — це не гарантія, а орієнтир. Сама Еріка Ченовет називає це радше правилом, ніж законом. 83% успішних мирних кампаній перемогли навіть без досягнення цього порогу.

Важливіше за саму кількість людей — стійкість організації. Дослідники соціальних рухів виділяють кілька ключових ресурсів:

• Стабільне фінансування
• Публічні лідери, готові до уваги медіа
• Канали комунікації, стійкі до тиску влади
• Юридична підтримка затриманих учасників

Тому дослідники завжди аналізують не лише натовп на вулиці, а й організаційну структуру за лаштунками. Хто оплачує оренду обладнання, хто веде соцмережі, хто домовляється з адвокатами — усе це частина «анатомії» протесту. Це стосується і профспілкового страйку, і революції.

Парадокс репресій: коли тиск озброює, а не лякає

Але ресурси й ідентичність — це лише половина історії. Чому та сама поліцейська операція одного разу гасить протест, а іншого — розпалює його ще сильніше? Психологиня Арін Аянян «Arin H. Ayanian» (Єреванський державний університет) із командою шести університетів з’ясувала відповідь у масштабному огляді десятків досліджень.

Ключ — не в силі удару, а в тому, що він робить із психікою людей. Дослідники виділили внутрішні «важелі» протесту: відчуття несправедливості, гнів чи страх, віру, що дія щось змінить, і почуття морального обов’язку діяти.

Якщо репресія підсилює ці важелі й не паралізує людей страхом — вона провокує «ефект бумеранга». Активність тільки зростає. Автори називають цю суму мотиваторів «соціально-психологічним капіталом» протесту.

Тут працює правило «оксамитової рукавички проти залізного кулака». М’яка, прихована репресія — дискредитація лідерів, підкуп, обмеження ресурсів — частіше пригнічує рух непомітно. Жорстка, видима репресія — арешти, побиття, вбивства — навпаки, згуртовує людей через спільне відчуття загрози.

Коли держава б’є не кулаком, а алгоритмом

Поки активісти рахують відсотки на вулицях, влада дедалі частіше діє в цифровому просторі. Соціологиня Дженніфер Ерл «Jennifer Earl» (University of Arizona) з колегами системно описала це явище в Science Advances 2022 року.

Дослідники пропонують просту логіку. Репресія буває відкритою або прихованою. Її можуть здійснювати держава або приватні компанії. Вона діє через примус — або через «канал», непомітне спрямування уваги людей у безпечне для влади русло.

Прикладів вистачає. Відключення інтернету — це відкритий примус. Уповільнення трафіку до конкретних сайтів без пояснень — прихований. А китайська «50-центова армія» — тисячі акаунтів, які масово публікують нейтральний контент, щоб «розчинити» протестні дописи.

Найважливіший висновок дослідниці: приватні компанії — соцмережі, провайдери, платформи — уже не другорядні гравці. Сервери, на яких відбувається сучасний активізм, належать бізнесу, а не державі. Навіть у демократіях протестувальники не мають законного права на «вільний простір» в інтернеті.

Свіжий приклад того самого «бумеранга» — Непал, про який ми вже писали. У вересні 2025 року уряд заблокував 26 платформ, зокрема Facebook, Instagram і WhatsApp. Саме ця цифрова репресія за лічені дні розпалила протест, що повалив прем’єр-міністра. Відкрита, демонстративна репресія не злякала суспільство, а миттєво його об’єднала.

Комп’ютерна модель бунту: чому мовчання буває найнебезпечнішим

Що відбувається з людьми, коли протест раз по раз програє? Психологиня Емма Томас «Emma Thomas» (Flinders University) з командою з кількох австралійських університетів побудувала комп’ютерну модель тисяч учасників протесту.

Кожен «агент» у моделі має чотири параметри: розчарування в русі, готовність змінити тактику, моральну переконаність і енергію. Влада в моделі сигналізує «успіх» або «невдачу». Учасники можуть переконати себе, що поразка насправді була перемогою — індивідуально або спільно з однодумцями.

Результат виявився різким. Якщо влада йде на поступки, а люди здатні переосмислити невдачі — формується стійкий помірний рух. Але якщо влада незмінно жорстка, а переосмислити провал нема як — 79% учасників переходять у стан «прихованого радикалізму».

Це і є найтривожніша знахідка дослідження. Люди назовні виглядають пасивними — вони не виходять на вулиці. Але внутрішньо вони готові до радикальних дій, щойно з’явиться привід. Автори порівнюють це із сухим хмизом, що чекає на іскру.

Чому протести перемагають дедалі рідше

Тут парадокс. 2019 рік став, можливо, найбільшою хвилею масових протестів в історії людства. Але успішність ненасильницьких кампаній впала. З 65% у 1990-х до 34% у 2010-х, підрахувала Ченовет у Journal of Democracy.

Насильницькі повстання впали ще різкіше — до 8% успіху. Ненасильницький опір і далі перемагає вчетверо частіше за збройний. Але причина загального спаду — не «розумніші уряди», а зміни в самих рухах.

Пік мобілізації зменшився з 2,7% населення в 1990-х до 1,3% у 2010-х. Рухи покладаються на мітинги замість страйків, які реально паралізують економіку. А частка ненасильницьких рухів із насильницькими фракціями зросла з третини до понад половини.

Чому це важливо знати

Коли новини описують протест, вони часто згадують, хто його організував і хто фінансує. Розуміння механіки мобілізації — грошей, лідерства, спільної ідентичності — допомагає читати такі новини критично. Натовп перестає виглядати стихійним явищем без причин і структури.

Так само важливо розуміти іншу половину рівняння: як саме реагує влада. Число учасників важливе, але не вирішальне. Те, як держава тисне — жорстко чи приховано, — визначає, чи згасне протест, чи вибухне з новою силою.

Раніше ми писали

• Як покоління Z повалило прем’єра Непалу: 51 загиблий та нова ера протестів
• 11 головних когнітивних викривлень нашого часу
• Протести за Федорова: нова акція в Києві