Музей Заньковецької: знесли і відбудували заново
Будинок по вулиці Великій Васильківській, 121 у Києві має непросту долю: споруджений наприкінці ХІХ століття, він пережив знесення у 1980-х роках і був відбудований заново після протестів громадськості. Саме тут із 1918 по 1934 рік мешкала видатна українська акторка Марія Заньковецька, а з 1960 року діяв присвячений їй музей-квартира. Про це джерело.
Хто жив у будинку на Великій Васильківській?
Двоповерховий цегляний будинок у глибині садиби на Великій Васильківській, 121 було зведено наприкінці ХІХ століття. На початку ХХ століття власницею будівлі була Лідія Карнаухова — рідна сестра Марії Заньковецької, однієї з найвидатніших українських театральних актрис свого часу. Саме тут, у квартирі на другому поверсі, Заньковецька провела останні роки свого київського життя: з 1918 по 1934 рік.
Марія Заньковецька увійшла в історію як «українська Дузе» — її акторський талант захоплював глядачів по всій Російській імперії. Зв’язок актриси із цим конкретним київським будинком зробив його місцем пам’яті загальнонаціонального значення.
Як з’явився і зник музей-квартира?
У 1960 році у будинку відкрили музей-квартиру, присвячену Марії Заньковецькій. Упродовж двох десятиліть він функціонував як культурний та меморіальний осередок, зберігаючи особисті речі, документи та спогади про акторку.
Проте у 1980–1983 роках радянська влада ухвалила рішення знести всю історичну забудову в кварталі між вулицями Щорса (нині — Коновальця) і Ковпака. Разом з іншими будівлями зник і будинок №121, а музей припинив роботу. Знесення спричинило хвилю громадського обурення: кияни та представники культурної спільноти протестували проти руйнування пам’яті про видатну акторку.
Чому будівлю відновили і що від неї залишилось?
Протести не минули безслідно. У 1989 році будинок відбудували — щоправда, вже із сучасних матеріалів, а не з оригінальної цегли ХІХ століття. Разом із будівлею повернули і музей Марії Заньковецької.
Цей випадок є характерним прикладом суперечності між радянською містобудівною політикою та збереженням культурної спадщини. Відновлена споруда формально відтворює зовнішній вигляд оригіналу, однак втрачає автентичність матеріалу і духу епохи — те, що у світовій практиці пам’яткоохоронної справи вважається невідновною втратою. Подібна доля спіткала десятки київських будівель, знесених у ході масштабних реконструкцій радянського часу.
Історія музею на Великій Васильківській нагадує, наскільки крихкою є рівновага між урбаністичним розвитком міста та збереженням його культурної пам’яті. Навіть відбудована заново споруда стала символом боротьби громадянського суспільства за право на власну спадщину.
Раніше ми писали
Чому це важливо знати
Доля будинку на Великій Васильківській, 121 — це не лише сторінка біографії Марії Заньковецької, а й урок для сучасного Києва. Коли місто знищує автентичні пам’ятки, воно втрачає незворотню частину своєї ідентичності. Відновлений із сучасних матеріалів музей нагадує: захищати спадщину потрібно до знесення, а не після. Особливо актуально це сьогодні — в умовах воєнних загроз та повоєнної відбудови.
Віталій Гринчук — журналіст і медіаменеджер із семирічним досвідом у медіагалузі. Має гуманітарну освіту, яка формує його підхід до роботи з текстом, контекстом і аудиторією. За роки практики пройшов шлях від журналіста до управлінця — поєднує редакційне мислення з розумінням медіапроцесів зсередини.
Усі статті автора →
