Лавина починається з одного каменя

Екс-міністр закордонних справ Володимир Огризко провів пряму паралель із розпадом СРСР. Він молодим дипломатом бачив, як радянська система гнила, але ще котилася за інерцією. Один тригер — ГКЧП (Державний комітет з надзвичайного стану) — запустив лавину. У фізиці є поняття кумулятивного ефекту: усе накопичується в одній точці, концентрується — і потім пробиває будь-яку броню.

Огризко каже: зараз Росія саме в такому стані — «переддень фіналу». І наводить конкретну ознаку: репресивна машина дає збій. У Росії знімають відео з критикою на адресу самого Путіна — і ФСБ (Федеральна служба безпеки РФ) не реагує.

«Ця з’єднувальна ланка «цар — халопи» вже не працює», — підсумував він.

Для людини, яка провела роки послом у Москві і десятиліттями аналізує Росію, це не риторика — це діагноз.

Цифри: за кожен кілометр Росія платить удвічі

Радник міністра оборони і волонтер Сергій Стерненко не говорив абстрактно — він виклав статистику. Станом на момент дискусії росіяни втрачають у 2,1 рази більше особового складу на кожен кілометр просування порівняно з аналогічним періодом весни 2025 року. Тобто за рік ціна «одного кілометра» для Росії зросла більш як удвічі.

Паралельно падає і темп мобілізації: ще недавно Росія призивала 32–35 тисяч на місяць, тепер — 25–28 тисяч. Водночас Україна планує до кінця 2025 року вдвічі збільшити удари вглиб Росії порівняно з нинішнім рівнем. Окремо — удари на глибину до 300 кілометрів, розвиток FPV-дронів (дрони від першої особи) на фронті. Математика проста: більше ударів при меншому поповненні — армія виснажується. Спершу губить здатність наступати, потім — боронитися.

Стерненко назвав ситуацію всередині Росії «передпередреволюційною». Він вивчає не лише дані втрат, а й наративи і пропаганду, і бачить: росіяни розгублені. Порушено той самий «суспільний договір», що тримав режим десятиліттями.

Суспільний договір розірвано — Кремль став «союзником» України

Цей договір звучав так: держава робить що хоче — але у вас є базова безпека і «стабільність». Зараз немає ані того, ані іншого. Щоденні удари всередині Росії, економічні проблеми, черги за елементарним — і поверх усього цього Кремль взявся обмежувати росіянам доступ до інтернету.

«Кремль виявився нашим союзником у цьому питанні», — сказав Стерненко не без іронії.

Логіка проста: людина активніше бореться за те благо, яке вже отримала і якого її позбавили, аніж за те, якого ніколи не бачила. Ті росіяни, що ще вчора підтримували режим, не розуміють, навіщо відбирати інтернет. Це підвищує градус невдоволення — і поступово скорочує ту масу людей, яка за потреби вийде захищати Путіна.

Страсбурзька декларація і законопроєкт 11402

Два документи, про які говорили на дискусії, — це конкретні інструменти тиску на Росію.

Перший — Страсбурзька декларація, ініційована Гаррі Каспаровим: вперше публічно вимагається, щоб Росія або перетворилася на союз кількох незалежних держав, або розпалася. Огризко визнав: коли прочитав — спершу не повірив очам. Ще три роки тому навіть серед антипутінських сил таке вимагати було табу.

Другий — законопроєкт 11402 у Верховній Раді: основні засади державної політики України щодо взаємодії з національними рухами колоніальних народів Росії. Його підготувала спеціальна комісія, підписали 80 депутатів, підтримали МЗС (Міністерство закордонних справ) і профільний комітет. Але на голосування не виносять: нібито, щоб «не роздратувати росіян під час переговорів». Учасники дискусії назвали це логікою, яка коштує Україні реальних інструментів впливу.

Перемога без стратегії — це маршрут без мети

Володимир Огризко поставив незручне запитання прямо в залу: у Росії є чітко прописана стратегія — знищити Україну. А яка наша стратегія щодо Росії? Повернутися до кордонів 2022 року? Кордонів 1991-го? Зупинитися там, де зараз? Три відповіді — три абсолютно різні дорожні карти дій.

«Якщо ти не знаєш, куди йдеш, — куди ти прийдеш?»

Сам Огризко своєї позиції не приховував: він хоче, щоб назви «Російська Федерація» більше не існувало на карті. Тому що Росія в будь-якій формі — навіть «підрізана» — залишиться загрозою для всіх сусідів. А тому потрібна не просто перемога у відчутному військовому сенсі, а стратегія деконструкції імперії. Хтось має цю стратегію написати.

Посол Володимир Єльченко, який представляв Україну в ООН (Організація Об’єднаних Націй) у різні роки, додав ще один вимір: постійне членство Росії в Раді Безпеки — один із головних коренів сучасної кризи. Якби не право вето, рішення, які зупинили б агресію, давно були б ухвалені. Єльченко закликав підписати відповідну петицію на сайті Change.org і говорити про це публічно — бо офіційна влада, на його думку, поки не виявляє достатнього ентузіазму.

Культура — прошивка, а не прикраса

Ольга Сало — керівниця культурних ініціатив Фундації — говорила про те, що залишається в тіні більших тем.

«Культура — це наша прошивка», — сказала вона. Але одразу зробила різкий поворот від теорії до практики. На словах усі погоджуються: так, культура важлива, ідентичність — основа обороноздатності. На рівні бюджетів громад — культура вторинна, якщо не третинна. Заклади культури відчувають: держава не вважає їх авторитетними майданчиками.

А от що буде, коли Україна деокуповуватиме свої землі? Туди треба повернути не лише адміністрацію й безпеку — а й місцеву культуру, регіональну пам’ять, людей, що є носіями ідентичності. Без цього деокупація — лише географія, не повернення.

Сало також поставила питання, яке досі висить у повітрі: Росія в переговорах вимагає захисту «своєї» мови і церкви. А хто вимагає захисту культурних прав українців на окупованих територіях? Чи є це в наших переговорних позиціях — невідомо.

Герой України Савич: натовці тепер вчаться у нас

З усіх спікерів вечора підполковник армійської авіації, Герой України Віталій Савич говорив найконкретніше — без дипломатичних обертонів. За його словами, бойова злагодженість українських військ зросла до такого рівня, що натовські інструктори тепер їздять до нас — вчитися, а не навчати. Але є й інший бік: авіаційний парк зношений, а технічна документація, за якою обслуговують літаки, писана ще в радянські часи — просто перекладена українською.

«В кращому разі — 2020–2021 рік», — сказав він про чинні інструкції.

Окремо Савич назвав бюрократію системною проблемою: люди опускають руки не від ворога, а від паперів. Його рецепт для кожного в залі — цитата ізраїльського офіцера: «Не держава винна мені, а я державі за те, що проживаю в ній».

Що кожен може зробити вже зараз

Наприкінці дискусії кожен зі спікерів дав одну конкретну пораду.

Огризко запропонував нову ранкову практику: щодня запитувати себе — «Що я зробив, щоб Росії більше не було на карті?» Єльченко назвав два кроки: вірити у перемогу і переконувати оточення — та просувати ідею виключення Росії з Ради Безпеки ООН. Підполковник Савич процитував ізраїльського офіцера: «Не держава винна мені, а я державі». Ольга Сало закликала не мовчати, коли бачите несправедливість щодо військових — ані в соцмережах, ані на вулиці. Стерненко (покинув захід раніше через нараду в Міністерстві оборони, але надіслав відповідь): бути у війську або для війська — донатити, волонтерити, казати правду.

Чому це важливо знати

Ця дискусія — не черговий круглий стіл. Дипломати, які десятиліттями працювали з Росією зсередини, і офіцер, що виконував найскладніші бойові завдання, кажуть одне: Росія йде до системного краху, але він не станеться сам — його треба прискорювати. Щоденними ударами, законодавчими інструментами, культурною присутністю й особистими рішеннями кожного. Як ми писали раніше, Фундація Пилипа Орлика системно формує саме такий порядок денний: де стратегія, де інструменти і де роль кожного.