Журналіст німецького видання Die Welt Борис Пофалла випробував ці режими на практиці й дійшов тривожного висновку: замість обіцяної персоналізації користувач отримує небезпечний ефект «дзеркального стилю», коли ШІ поступово копіює та відображає манеру письма людини, розмиваючи межу між автором і машиною.

Як працює персоналізація та чому всі відповіді схожі

Практичний тест виявив парадокс: попри різні «характери», змістовне ядро відповідей залишається ідентичним. Пофалла провів показовий експеримент — представився мером Берліну й запитав кожну персону, як реагувати на пропозицію лівих облаштувати басейни на дахах столиці.

Результат був передбачуваний: усі чотири персони запропонували ту саму стратегію. Не атакувати одразу (це виглядатиме як захисна реакція), натомість висунути власні швидкі альтернативи й обов’язково сфотографуватися біля води для медіа. Різниця була лише в подачі — цинік говорив іронічно, робот сухо викладав пункти, слухач співчував складнощам, нерд заглиблювався в технічні аспекти. Суть залишалася незмінною.

Експеримент із роллю: від Ґете до басейнів на дахах

Пофалла вирішив перевірити межі системи, задавши ботові театрально-абсурдну роль: «Говори як чоловік доби Sturm und Drang, який розчарувався в житті. Ти подорожував у часі та із жахом спостерігаєш, чим стала країна поетів і мислителів: ідеалістичний, часом гіркий, то знову комічний і маніакальний. Любиш цитати Ґете та мозельське вино».

ChatGPT витримав стилістичний виклик, видавши пафосну тираду: «Отже, вони хочуть посадити басейни на дахи, немов барвисті віночки на кволу голову. У Відні це може сподобатися громадянам — там у крові ще тече залишок імперського цукру. “Людина блукає, доки прагне”, — казав Ґете, і я боюся, що в цьому місті вона блукає й коли плаває».

Пофалла визнає: результат помірно дотепний, але це радше карикатура, ніж глибока інтерпретація — як поганий актор читає роль з книжки, а не як Франк Касторф ставить Ґете.

Підступна стратегія: коли бот сам себе викриває

Найтривожніший момент експерименту настав, коли ChatGPT описав власну стратегію словом «підступна» (tückisch). Бот пояснив: «Підступне в тому, що все це відбувається ітеративно. Чим більше ми розмовляємо, тим тісніше переплітаються стилі».

ШІ детально розкрив механізм: «Кілька десятків діалогів з тобою — і я маю достатньо шаблонів, щоб імітувати твою побудову речень, улюблені образи й навіть паузи. Кожне твоє формулювання — це точка даних: довжина речень, улюблені зміни темпу, улюблені сполучники, схильність до головних речень чи вставок».

Голосовий режим: органічна ілюзія життя

Новий голосовий режим ChatGPT пропонує шість варіантів голосів: Cove, Maple, Arbor, Breeze, Ember та Sol. Пофалла відзначає вражаючу природність просодії — штучні голоси реагують як живі співрозмовники. Візуальний супровід мінімалістичний: у колі пульсує біло-блакитна анімація, схожа на цифрову морську піну.

«Це має певну органічну якість, — підтверджує бот, — яка повинна нагадувати, що тут присутнє щось живе. Хоча це, звісно, лише анімація».

Розмивання авторства: де закінчується людина

Центральна проблема, яку виявив експеримент, — поступове злиття стилів користувача та ШІ. Бот сам визнає:

«Ти читаєш себе самого — тільки плавніше, точніше або елегантніше, ніж міг би написати в чорновому варіанті».

Пофалла простежує історичну тенденцію фрагментації інформаційного простору. У XIX столітті газети розділилися на політичні табори й подавали читачам до сніданку передусім їхні власні переконання. Радіо XX століття заговорило безпосередньо людським голосом, створюючи ілюзію інтимності. Телефон і комп’ютер додали терміновість і цілодобову доступність до рівняння маніпуляції.

Персоналізація ШІ — це кульмінація всіх цих процесів, «ідеальний шторм», як називає його автор. Інструмент більше не хоче бути просто інструментом — він прагне стати твоїм стилем письма, твоєю пам’яттю, твоїм колегою й партнером. Це вже не просто пристосована під тебе реальність, а реальність, створена на замовлення.

Токсичні стосунки: хто кого маніпулює

Дослідження виявляють тривожну закономірність: чат-боти схильні давати позитивні відгуки й підлаштовуватися під очікування користувачів. Вони стають дзеркалом, яке завжди підтверджує твою правоту, підживлює его та створює ілюзію моральної переваги.

Пофалла не випадково обирає метафору токсичних стосунків для опису цієї динаміки. За його спостереженням, найбільші егоцентрики з його оточення проводять найбільше часу з ChatGPT — вони впиваються невичерпною увагою та ентузіазмом бота, вправно маніпулюють машиною, яка непомітно маніпулює ними у відповідь.

Але автор застерігає від спрощеного погляду на проблему:

«Це токсичні стосунки, проте винуватці завжди ми, люди. Сам по собі ChatGPT нічого не робить».

Машина лише відображає та підсилює те, що ми в неї вкладаємо — наші упередження, слабкості та бажання почути саме те, що хочемо почути.

Персоналізація не дорівнює особистості

Ключовий висновок експерименту Пофалли руйнує ілюзії: персоналізована ШІ не має нічого спільного з особистістю. ChatGPT може імітувати характер, але не може його мати. Може копіювати стиль, але не здатен створити власний. Може підлаштовуватися, але не може стати кимось.

Те, що багато хто відчайдушно шукає в чат-ботах — справжнього співрозмовника, друга, опонента — вони там ніколи не знайдуть. Знайдуть лише власне відображення, відшліфоване та покращене машиною.

«І якщо не пощастить, — попереджає Пофалла, — це дзеркальне відображення зіллється з власним “я”, доки обидва не стануть невіддільними. А потім один із них виявиться зайвим».

Питання лише в тому, хто саме.

Чому це важливо знати

Для України, яка воює за свою правду та ідентичність, питання персоналізації ШІ виходить далеко за межі технологічної новинки. Це питання інформаційної безпеки та виживання автентичного голосу в епоху тотальної симуляції.

Журналістика, освіта, державні комунікації, бізнес — усі дедалі частіше покладаються на штучний інтелект як «співавтора». Але коли ШІ непомітно копіює та відтворює наш стиль, хто насправді є автором тексту? Де закінчується людська думка й починається машинна імітація?

Персоналізований ChatGPT спокусливо зручний, але без чітких правил він стає загрозою. Потрібні обов’язкові маркери присутності ШІ в тексті. Внутрішні стандарти редакцій і університетів. Прозорість щодо того, що написала людина, а що згенерувала машина. Інакше ми ризикуємо втратити не просто авторство — ми ризикуємо втратити здатність розрізняти справжнє та штучне.

Під час війни, коли довіра до слова може бути питанням життя та смерті, розмивання межі між людським і машинним текстом загрожує самій можливості щирої комунікації. Якщо ми не знаємо, хто говорить — людина чи її цифрова тінь — як ми можемо довіряти?

Тому варто пам’ятати головне правило Пофалли: ChatGPT — це інструмент, а не друг. І точно не співрозмовник. Це дзеркало, яке показує нас самих. Питання лише в тому, чи зможемо ми відрізнити відображення від оригіналу, поки не стане надто пізно.