26 червня, у Міжнародний день підтримки жертв катувань, в Українському кризовому медіацентрі відбулася панельна дискусія, що стала свідченням болю, системних катувань і людських трагедій, спричинених російською агресією. Захід ініціював Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, щоб привернути увагу до катувань, які стали буденністю в російському полоні.

«Це щоденна болюча реальність», — заявив у відеозверненні керівник Головного управління розвідки (ГУР) Міноборони і голова Координаційного штабу Кирило Буданов. За його словами, тортури, приниження, ізоляція — це системні інструменти РФ щодо військових, цивільних, медиків, волонтерів.

В обговоренні взяли участь визволені полонені, рідні зниклих безвісти, представники Офісу генпрокурора, громадських організацій, журналісти та психологи.

Свідчення тортур: випалені символи «Z», свастики, маски на допитах

Максим Буткевич, офіцер ЗСУ та правозахисник, який повернувся з полону, підтвердив: тортури — не поодинокі епізоди, а загальна практика на всіх об’єктах утримання.

«Найважливіше в полоні — знати, що про тебе пам’ятають, говорять і борються. Це дає силу триматися», — сказав він.

Сергій Пранов з Офісу генпрокурора розповів про перешкоди в ідентифікації катів:

«Вони одягають маски, наказують відвертатися. Але вже 45 осіб із Федеральної служби виконання покарань РФ заочно притягнуто до відповідальності, п’ятеро з них — керівники колоній».

Учасники наголосили на необхідності фіксації злочинів та створення міжнародного трибуналу, який дасть змогу судити найвищих посадовців РФ без огляду на їхній імунітет.

«Звільнення» ≠ «повернення»: історії родин і полонених

Наталія Зарицька з ГО «Жінки зі сталі» зазначила:

«Звільнення — це фізичне визволення, а повернення — довгий, болючий процес реабілітації. Багато хто не витримує, не дочекавшись своїх із полону».

Олена Кременецька, дружина військовополоненого, поділилася:

«За 38 місяців полону чоловік отримав лише один мій лист. А лист — це життя». Вона підкреслила, що підтримка родини та віра — головні джерела сили.

Марія Климик, журналістка ініціативи «За права людини», наголосила:

«Полонені родичі просять не співчуття, а присутності. Просто бути поруч, не залишати їх сам на сам із боротьбою».

Психологічна допомога: підтримка для тих, хто чекає

Психологиня Ганна Мокроусова (ГО «Блакитний птах») розповіла про етапи повернення з полону:

«Рідним часто ще важче, ніж самим звільненим. Вони втрачають себе, чекаючи, сподіваючись, борючись. Але турбота про себе — це турбота про того, хто в полоні».

Андрій Юсов, заступник голови Коордштабу, повідомив: «Понад 90% опитаних свідчать про системне порушення прав у російських колоніях. Ми маємо сотні задокументованих випадків катувань».

Чому це важливо знати

Тема полону — не історія окремих трагедій, а системна зброя російської агресії. Тортури, приниження, психологічний тиск — це спланована політика, яка вимагає юридичної, моральної та суспільної відповіді.

Українські родини борються не лише за повернення рідних, а й за відновлення людяності та справедливості. Вони мають знати, що не самі. І наш обов’язок — пам’ятати, говорити й боротися з ними поруч.